загрузка...

звільненні засудженого від покарання або в заміні покарання чи невідбутої його частини більш м’яким

. Таким чином ч. 1 ст. 44 КК, яка вказує на можливість звільнення особи на підставі акта про помилування і від кримінальної відповідальності, суперечить приписам, передбаченим як в ст. 85 і ч. 2 ст. 87 КК, так і в пунктах 2 і 4 Положення про помилування 2005 р. [173] Див.: Вісник Верховного Суду України. – 2006. – № 9. – С. 18. [174] Див.: Вісник Верховного Суду України. – 2006. – № 9. – С. 18. [175] Див.: Судова практика у кримінальних справах // Кримінальне судочинство. – 2006. – Вип. 1–2. – С. 109–111. [176] Див.: п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 25 грудня 1992 р. «Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності». – Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України. – С. 253. [177] Див.: Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України. – С. 438. [178] У справах про зґвалтування практика також правильно виходить з того, що зґвалтування, вчинене особою, яка раніше вчинила такий самий злочин (незалежно від того, чи була вона засуджена за раніше вчинене зґвалтування і чи була вона виконавцем або іншим співучасником цих злочинів), підлягає кваліфікації за ч. 2 ст. 152 КК і додаткової кваліфікації за ч. 1 ст. 152 КК не потребує. (Див.: Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України. – С. 194). [179] Див.: Судова практика Верховного Суду України у кримінальних справах: Офіц. вид. / Верх. Суд України. – К.: Концерн «Ін Юре», 2007. – С. 31–33. [180] Див.: Судова практика у кримінальних справах // Кримінальне судочинство. – 2007. – Вип. 3(5). – С. 79–80. [181] Див.: п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 26 квітня 2002 р. № 5 «Про судову практику у справах про хабарництво». – Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України. – С. 438. [182] Див.: Рішення Верховного Суду України. – 2005. – Вип. 2(9). – С. 104–105. [183] Див.: 3бірник постанов Пленуму Верховного Суду України. – С. 449. [184] Див.: Вісник Верховного Суду України. – 2007. – № 11. – С. 17–18. [185] Докладно про це див. параграф 1.4.2 цієї роботи. [186] Див.: Таганцев Н.С. Курс русского уголовного права. Часть общая. – СПб., 1880. – С. 561. [187] Див.: Яковлев А.М. Совокупность преступлений по советскому уголовному праву. – С. 131. [188] Див.: Караев Т.Э. Повторность преступлений. – М., 1983. – С. 28; Юшков Ю.П. Множественность преступных деяний (вопросы квалификации преступлений и назначения наказания). – Автореф. дис… канд. юрид. наук. – Свердловск, 1974. – С. 12. [189] Див.: Никифоров А.С. Вказ. праця. – С. 15; Малков В.П. Повторность преступлений. – Казань, 1970. – С. 116. [190] Див.: Агаев И.Б. Проблема повторности в уголовном праве. М., 2004. – С. 76–77. [191] Див.: Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України. – С. 480. [192] Слід зазначити, що у деяких випадках сукупність злочинів можуть утворювати декілька тотожних злочинів, які передбачені не тільки однією статтею Особливої частини КК, а, навіть, однією частиною цієї статті. Мається на увазі ситуація, передбачена в ч. 4 ст. 70 КК, коли після постановлення вироку за один зі злочинів виявляється, що особа до постановлення цього вироку вчинила ще один чи декілька злочинів, за які не засуджувалася. Не виключається, що саме у цих випадках усі, вчинені особою злочини, можуть бути передбачені однією й тією ж самою частиною однієї статті КК. Докладно про це див. розділ 2 цієї роботи. [193] Див., напр: Зелинский А.Ф. Квалификация повторных преступлений. – Волгоград, 1976. – С. 39. [194] Див.: Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України. – С. 194. [195] Див.: Там само. – С. 256. [196] Див.: Там само. – С. 662. [197] Див.: Кафаров Т.М. Проблема рецидива в советском уголовном праве. – Баку, 1972. – С. 218–219. [198] Див. Энциклопедия уголовного права. – Т. 3. – СПб., 2005, – С. 476. [199] Див.: Бажанов М.И. Вказ. праця. – С. 31–32. [200] Див.: Вісник Верховного Суду України. – 2005. – № 2. – С. 22–23. [201] Див.: Таганцев Н.С. Лекции по русскому уголовному праву. Часть Общая. Вып. III. – СПб., 1840. – С. 1687; Сергеевский Н.Д. Русское уголовное право. Часть общая. – СПб… 1910. – С. 326. [202] Див.: Никифоров А.С. Вказ. праця. – С. 10–12; Яшинова Н.Ф. О назначении наказания при совокупности преступлений по советскому уголовному праву. – Уч. записки Харьк. юрид. ин‑та. – Вып. VI. – 1955. – С. 13–17. [203] Див.: Бажанов М.И. Вказ. праця. – С. 36. [204] Див.: Судова практика у кримінальних справах // Кримінальне судочинство. – 2006. – Вин. 1–2. – С. 92–94. [205] Див.: Кудрявцев В.Н. Общая теория квалификации преступлений. – С. 257. [206] Див.: Малков В.П Множественность преступлений по советскому уголовному праву. – С. 156; Становский М.Н. Назначение наказания. – М., 1999. – С. 314–334. [207] Див.: Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України. – С. 436. [208] Див.: Малков В.П Множественность преступлений по советскому уголовному праву. – С. 206–207; Никифоров А.С. Вказ. праця. – С. 65. [209] Див.: Стручков Н.А. Назначение наказания при совокупности преступлений. – М., 1957. – С. 23. [210] Див.: Агаев И.Б. Проблема повторности в уголовном праве. – М., 2004. – С. 78. [211] Див.:Бажанов М.И. Вказ. праця. – С. 37. [212] Поняття і ознаки складеного злочину розглядалися в підрозділі 1.3.3. цієї роботи. [213] Див.: Малков В.П. Совокупность преступлений. – С. 92; Бажанов М.И Вказ. праця. – С. 42. [214] Див.: Судова практика Верховного Суду України у кримінальних справах: Офіц. вид. / Верх. Суд України. – К.: Концерн «Ін Юре», 2007. – С. 298–300. [215] Див., напр.: Кудрявцев В.Н.Общая теория квалификации преступления. – С. 210; Иногамова‑Хегай Л.В. Конкуренция уголовно‑правовых норм при квалификации преступления: Учеб. пособие. – МИНФРА‑М, 2002. – С. 168; Марій О.К. Кваліфікація злочинів при конкуренції кримінально‑правових норм. – К.: Атіка, 2003. – С. 166–167 та ін. [216] Правила кваліфікації даного виду конкуренції законодавчо закріплені, наприклад, в ч. 3 ст. 17 КК РФ, де сказано, «якщо злочин передбачено загальною і спеціальною нормами, то сукупність злочинів відсутня і кримінальна відповідальність настає тільки за спеціальною нормою». [217] Див.: Трайнин А.Н. Общее учение о составе преступления. – С. 243–244. [218] Див.: Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України. – С. 509. [219] Див.: Малков В.П. Совокупность преступлений. – 182; Тарарухин С.А. Квалификация преступлений в судебной и следственной практике. – К.: «Юринком», 1995, – С. 46–47; Коржанський М.Й. Кваліфікація злочинів. – К.: Юрінком Інтер, 1998. – С. 37; Навроцький В.О. Основи кримінально‑правової кваліфікації: Навч. посібник. – К.: Юрінком Інтер, 2006. – С. 422 та ін. [220] Див.: Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України. – С. 444. [221] Див.: Там само. – С. 440. [222] Див.: Трайнин А.Н. Вказ. праця. – С. 246. [223] На відмінність конкуренції кримінально‑правових норм від їх колізії звертає увагу переважна більшість спеціалістів. (Див., напр.: Марін О.К. Кваліфікація злочинів при конкуренції кримінально‑правових норм. – К.: Атіка, 2003. – С. 53; Кузнецов В.В… Савченко А В. Теорія кваліфікації злочинів. К. Вид. ПАЛИВОДА А.В., 2006. – С. 173–176 та ін.). [224] Див.: Судова практика у кримінальних справах // Кримінальне судочинство. – 2006. – Вип. 1–2. – С. 76–77. [225] Див.: Рішення Верховного Суду України. – 2005. – Вип. 1(10). – С. 93–94. [226] Див.: Словарь современных иностранных слов. – М., 1993. – С. 532. [227] Див.: Таганцев Н.С. Русское уголовное право. Лекции. Часть Общая. Т. 2. – М., 1994. – С. 314. [228] Див., напр.: Панько К.А. Вопросы обшей теории рецидива в советском уголовном праве. – Воронеж, 1988. – С. 67–68. Фактичний рецидив іноді ще називають кримінологічним, (Див.: Яковлев А.М. Борьба с рецидивной преступностью. – М.: Наука, 1964 – С. 8. 34; Кривоченко Л.Н. Борьба с рецидивом по советскому уголовному праву: Текст лекции. X.: Юрид. ин‑т. 1973. – С. 6). [229] Див.: Яковлев А.М. Совокупность преступлений. – С. 36; Бажанов М.И. Вказ. праця. – С. 66 та ін. Із занадто широкого розуміння рецидиву виходив А.Ф. Зелинський, який вважав, що рецидив означає повторення злочину не тільки тоді, коли новин злочин вчинений особою після, а й до набрання чинності вироком суду і навіть після застосування до особи заходів адміністративного чи громадського впливу за діяння, передбачене кримінальним законом. (Див.; Зелинский А.Ф Рецидив преступлений (Структура, связи, прогнозирование). – X.: «Вища школа», 1980. – С. 6–11). [230] Див.: Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України. – С. 475. [231] Див.: Коротких Н. Судимость как признак рецидива преступлений // Законность. – 2005. – № 1. – С. 37–39; Коломытцев Н.А. Особо опасный рецидив преступлений и борьба с ним. М, 1990. С. 9; Южанин В.Е., Арчашова А.В. Проблемы реннлива преступлений и ответственности за него по уголовному праву России. – М.: Изд‑во «Юрдитинформ». 2007. С. 17–18 та ін. [232] Див.: Агаев И.Б. Рецидив в системе множественности преступлений. – М., 2002. – С. 23–25. [233] Див.: Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України. – С. 482. [234] Див.: Там само. – С. 511. [235] Докладно про поняття, сутність, ознаки та правові наслідки судимості див.; Голина В.В. Погашение и снятие судимости по советскому уголовному праву. – X.; «Вища школа», 1979. – С. 6–24, Голіна В В. Судимість. – X.; «Харків юридичний». – С. 8–76. [236] Див.; Бажанов М И, Сташнс В.В. Новое в уголовном законодательстве. – М.: Юрид. лит., 1970. – С. 66. [237] Див.: Вісник Верховного Суду України. – 2007. – № 4. – С. 29–31. [238] Див.: Вісник Верховного Суду України. – 2006. – № 6. – С. 29–30. [239] Див.; Судова практика Верховного Суду України у кримінальних справах: Офіц. вид. / Верх. Суд України. – К.: Концерн «Ін Юрс», 2007. – С. 118–120. Див. також: Вісник Верховного Суду України. – 2006. – № 6. – С. 29–30. [240] Див.: Панько К.А. Вказ. праця. – С. 68; Кафаров Т.М. Проблема рецидива преступлений в советском уголовном праве. – Баку, 1972. – С. 36; Бажанов М.И. Вказ. праця. – С. 67; Агаев И.Б. Вказ. праця. – С. 101; Плотникова М.В. Множественность преступлений: соотношение ее разновидностей. – М.: Моск. психолого‑социал. ин‑т, 2004. – С. 57–61 та ін. [241] Примаченок А.Л. Уголовное право Республики Беларусь. Общая часть. – Минск, 2003. – С. 47. [242] Див.: Бажанов М.И. Вказ. праця. – С. 70. [243] Див.: Энциклопедия уголовного права. Т. 3. – С. 494; Чернова Т., Малков В. Назначение наказания по совокупности приговоров // Российская юстиция. – 1999. – № 10. – С. 46–48. [244] Див.: Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України. – С. 483. [245] Саме цим відрізняються приписи п. І ч. 1 ст. 67 КК 2001 р. від положень п. 1 ст. 41 КК 1960 р., у якому обставиною, що обтяжувала відповідальність, визнавалося вчинення злочину особою, яка раніше вчинила будь‑який злочин. Таким чином, за КК 1960 р. для наявності повторності не мало значення, чи був знову вчинений злочин тотожним, однорідним або, навіть, різнорідним. Тому, цілком слушно зазначав тоді М.І. Бажанов, що «…для наявності такої повторності не треба тотожності, однаковості злочинів, що в неї входять. Не треба і того, щоб злочини, які входять в повторність, були однорідними. Досить вчинення будь‑яких злочинів, щоб констатувати таку' повторність». (Див.: Бажанов М.І. Повторність злочинів як вид множинності злочинів / Конспект лекції/. – X.: УЮА, 1993. – С. 9). [246] Див.: Кримінальний кодекс України: Науково‑практичний коментар за заг. ред. В.В. Сташиса, В.Я. Тація. – Вид. трете, переробл. та доповн. – Х.: ТОВ «Одісей», 2006. – С. 225. [247] Див.: Там само. – С. 224. [248] Див.: Практика судів України з кримінальних справ (2001–2005) / За заг. ред. В.Т. Маляренка, В.В. Сташиса; Укладачі: В.В. Сташис, В.І. Тютюгін. К.: Юрінком Інтер, 2005. С. 91–92, Див. також: Вісник Верховного Суду України. – 2004. – № 7. – С. 21–22; 2007. – № 10. – С. 20–21; Судова практика Верховного Суду України у кримінальних справах. – Офіц. вид. / Верх. Суд України. – К.: Концерн «Ін Юре», 2007. – С. 78–80. [249] Див.: Кримінальний кодекс України: Науково‑практичний коментар за заг. ред. В.В. Сташиса, В.Я. Тація. – Вид. третє, переробл. та доповн. – Х.: ТОВ «Одіссей», 2006. – С. 230. [250] Див: Стручков Н.А. Назначение наказания при совокупности преступлений. – М.: Госюриздат, 1957; Яковлев А.М. Совокупность преступлений по советскому уголовному праву. – М: Госюриздат., 1960. – С. 91–117; Никифоров А.С. Совокупность преступлений. М.: Юрид. лит., 1965. – С. 120–131; Кафаров Т.М. Проблема рецидива в советском уголовном праве. – Баку: «Элм», 1972. – С. 185–234; Малков В.П. Совокупность преступлений (вопросы квалификации и назначения наказания). – Казань: Изд‑во Казанск. ун‑та. 1974. – С. 221–289; Горелик А.С. Назначение наказания по совокупности. – Красноярск: Краснояр. книж. изд‑во, 1975; Горелик А.С. Наказание по совокупности преступлении и приговоров (принципы, законодательство, судебная практика). – Красноярск: «Соло», 1991; Юшков Ю.Н. Назначение наказания по совокупности преступлений и приговоров. – М.: Юрид. лит., 1975; Бажанов М.И. Назначение наказания по совокупности преступлений и совокупности приговоров: Учеб, пособие. – X.: Юрид. ин‑т, 1977; Бажанов М.И. Назначение наказания по советскому уголовному праву. – К.: «Вища школа», 1980. – С. 75–126; Панько К.А. Рецидив в советском уголовном праве: Учеб, пособие. – Воронеж: Изд. Воронежск. Ун‑та, 1983. – С. 94–101 та ін. [251] Див.: Благов Е.В. Назначение наказания (теория и практика).
– Ярославль: Изд‑во Яросл. гос. ун‑та, 2002. – С. 101–130: Агаев И.Б. Рецидив в системе множественности преступлении. – М.: Юристъ. 2002. – С. 87–100; Агаев И.Б. Совокупность преступлений: понятие, виды и наказуемость. – М.: ТК Велби, 2003. – С. 161–197; Агаев И,Б. Проблема повторности в уголовном праве. – М.: Юристь, 2004. – С. 138–157; Малков В.П., Чернова Т.Г. Совокупность приговоров и применение наказания: вопросы законодательного регулирования, теории и практики. – Казань: «Таглимаг», 2003. – С. 79–145 та ін. [252] Див.: Бажанов М.И. Уголовное право Украины. Общая часть. – Днепропетровск: «Пороги», 1992. – С. 144–152; Бажанов М.И. Множественность преступлений по уголовному праву Украины – X.: «Право», 2000. – С. 84–125; Тютюгін В.І. Призначення покарання при вчиненні кількох злочинів та за кількома вироками: Конспект лекцій. – X.: Укр. юрид. академія, 1992; Кримінальне право України: Заг. частина: Підручник. К: «Правові джерела», 2002. С. 327–342; Маляренко В.Т. Про покарання за новим Кримінальним кодексом України. – К.: Фонд «Правова ініціатива», 2003. – С. 110–128; Научно‑приктический комментарий Уголовного кодекса Украины / Под. ред. Н.И. Мельника. Н. И. Хавронюка. – К.: Канон; А.С.К., 2002. – С. 185–190; Науково‑практичний коментар до Кримінального кодексу України / За ред. С.С. Яценка. – К.: А.С.К., 2002. – С. 146–160; Кримінальний кодекс України: Науково‑практичний коментар/Ю.В. Баулін, В.I. Борисов. С.Б. Гавриш та ін.; За заг. ред. В.В. Сташиса, В.Я. Тація. – X.: ТОВ «Одіссей», 2006. – С. 238–251; Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник. – К.: Юрінком Інтер, 2007. – С. 394–406 та ін. [253] Див.: Кримінальне судочинство в Україні: Судова практика. Злочини проти життя особи (вбивства): Офіц. вил. // Верх. Суд України; Відп. ред. П.П. Пилипчук. – К.: Вид. Дім «Ін Юре», 2007. – С. 869–870. [254] Про поняття повторності‑сукупності див. Розділ 1 цієї роботи. [255] Надалі, якщо інше не обмовляється, – постанова від 24 жовтня 2003 р. [256] Див.: Вісник Верховного Суду України. – 2003. – № 6. – С. 17; 2005. – № 1. – С. 13. [257] Див.: Судова практика у кримінальних справах // Кримінальне судочинство. – 2007. – Вип. 3(5). – С. 26–30. Докладно про поняття та ознаки продовжуваного злочину див. Розділ І цієї роботи. [258] Див.: Маляренко В.T. Вказ. праця. – С. 112. [259] Див.: Відомості Верховної Ради України. – 1998. – № 26. – Ст. 162. [260] Див.: Кримінальний кодекс України з постатейними матеріалами / За відп. ред. В.В. Сташиса; Упоряд.: В.С. Ковальський, В.І. Тютюгін. – К.: Юрінком Інтер, 2007. – С. 208–213. [261] Див.: Вісник Верховного Суду України. – 2005. – № 2. – С. 22–23. [262] Див.: Вісник Верховного Суду України. – 2007. – № 11. – С. 17–18. [263] Див.: Вісник Верховного Суду України. – 2003. – № 1. – С. 40–41. [264] Див.: Вісник Верховного Суду України. – 2003. – № 6. – С. 17. [265] Див.: Бажанов М.И. Множественность преступлений по уголовному праву Украины. – С. 105; Науково‑практичний коментар Кримінального кодексу України/За ред. М.І. Мельника. М.І. Хавронюка. – К.: Атіка, 2003. – С. 157; Маляренко В.Т. Вказ. праця. – С. 111. Цікаво зазначити, що на відміну від чинної постанови від 24 жовтня 2003 р., у п. 15 раніше прийнятої (від 22 грудня 1995 р.) прямо підкреслювалося, що правила призначення покарання за сукупністю злочинів застосовуються «…і в разі вчинення особою лій, одні з яких кваліфікуються як закінчений злочин, а інші як готування, замах або співучасть у злочині (виділено авт. – В.Т.). Див.: Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України (1963–1997 роки). – Сімферополь: «Таврія», 1998. – С. 101. Аналогічно вирішує це питання у теперішній час Пленум Верховного Суду України і стосовно окремих категорій справ. Так, із п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 26 квітня 2002 р. «Про судову практику в справах про хабарництво» випливає, що за сукупністю злочинів кваліфікуються випадки, коли, наприклад, при повторному одержанні хабара особа в одному з цих злочинів була виконавцем, а в другому організатором, підбурювачем чи пособником. (Див: Вісник Верховного Суду України. – 2002. – № 3. – Вкладка. – С. 9–16). [266] Аналіз положень, ч. 4 ст. 70 КК докладно здійснюється далі. [267] Див.: Вісник Верховного Суду України. – 2003. – № 6. – С. 17. [268] Див.: Право України. – 1903. – № 5. – С. 51. [269] Див.: Рад. право. – 1979. – № 10. – С. 90; Право України. – 1993. – № 5–6. – С. 51–52; 1995. – № 1. – С. 54. Практика судів України в кримінальних справах// Бюлетень законодавства і юридичної практики України. – 1993. – № 4. – С. 42–43; 43–44: 1996. – № 3. – С. 25–26; 42–43; Вісник Верховного Суду України. – 1997. – № 4. – С. 38; 1998, – № 1. – С. 28–29; Рішення Верховного Суду України. – 1999. – С. 75–76. [270] Див.: Право України. – 1993. – № 5. – С. 51. [271] Див.: Вісник Верховного Суду України. – 2003 – № 6. – С. 19–20. [272] Див.: Рад. право. 1971. – № 2. – С. 107, 1975. – 12. – С. 88; 1979. – № 10. – С. 90; 1986. – № 4. – С. 90; 1990. – № 8. – С. 86; Право України. – 1993. – № 5–6. – С. 51–52; 1995. – № 1. – С. 54; Практика судів України в кримінальних справах// Бюлетень законодавства і юридичної практики України. – 1993. – № 4. – С. 42–43; 43–14; 1996. № 3. – С. 25–2:; Рішення Верховного Суду України. ‑1997. – С. 113; Вісник Верховного Суду України. – 1997.‑№ 4. – С. 38; 1998. – № 1. – С. 28–29. [273] Див.: Вісник Верховного Суду України. 2003. № 6. – С. 15. [274] Див. Рішення Верховного Суду України 2005. – Вип. 2(9). С. 94–95; Вип. 1(10). – С. 102–104. [275] Див.: Вісник Верховного Суду України. – 2004. – № 12. – С. 15–16. [276] Див.: Вісник Верховного Суду України. – 2003. – № 6. – С. 18. [277] Як у теорії кримінального права, так й в судовій практиці правила (способи, метоли, системи) поглинення і складання покарань у переважній більшості традиційно, за вже досить усталеною термінологією, називають принципами призначення покарання за сукупністю. (Див.: напр.: Нажинов МИ. Назначение наказания по советскому уголовному праву. – С. 97–49; Ищенко А.В. Назначение наказания. – М.: «Юрлитинформ», 2002. – С. 50–51; Энциклопедия уголовного права. – Т. 9. – Назначение наказания. – Изд. профессора Малинина. – СПб ГКА, СПб., 2008. – С. 643; Рішення Верховного Суду України, – 1997. – С. 108–109; Вісник Верховного Суду України. – 2003. № 6. – С. 17–18; 2004. – № 1. – С. 12–13; 2006. – № 8. С. 16–17; Судова практика у кримінальних справах // Кримінальне судочинство. – 2006. – Вип. 1–2. – С. 70–72; Вип. 4(6). – С. 29–30: 101–103). [278] Докази того, що одночасне застосування декількох різновидних покарань є самостійним принципом їх призначення за сукупністю, наводяться далі. [279] Див.: Вісник Верховного Суду України. – 2003. – № 6. – С. 17–18. [280] Див.: Энциклопедия уголовного права. – Т. 9. – Назначение наказания. – С. 665–666. [281] Див.: Российское уголовное право: Курс лекций. Т. 2. Наказание / Под ред. А.И. Коробеева. – Владивосток: Изд‑во Дальневост. ун‑та, 1999. – С. 226–227. [282] Вважаємо вірною позицію авторів Модельного кодексу, які виходять з того, що поглинення при сукупності злочинів у принципі повинно бути лише винятком, який застосовується у випадку неможливості визначення остаточного покарання іншим шляхом. (Див.: Уголовный закон: Опыт теоретического моделирования / Отв. ред. В.Н. Кудрявцев, С.Г. Келина. – М, Наука, 1987. ‑С. 167, 256–257). Див. також: Благов Е.В. Назначение наказания: (теория и практика). – Ярославль: Яросл. Ун‑т, 2002. – С. 116. [283] Див.: Рішення Верховного Суду України. 1997. – С. 108–109. [284] Див.: Рішення Верховного Суду України. – 1997. – С. 106–107; 109–110. [285] Див.: Никифоров А.С. Совокупность преступлений. – С. 59–61, 126–127; Малков В.П Совокупность преступлений. – С. 245–246; Бажанов М.И. Назначение наказания по совокупности преступлений и совокупности приговоров. – С. 23; Бажанов М.И. Назначение наказания по советскому уголовному праву. – С. 98; Бажанов М.И. Множественность преступлений по уголовному праву Украины. – С. 88; Тютюгін В.І. Призначення покарання при вчиненні кількох злочинів та за кількома вироками. – С. 11–12; Семернева Н.К., Новоселов Г.П., Николаева З.А. Множественность преступлений: квалификация и назначение наказания: Учеб. пособие. – Свердловск: Юрнд. ин‑т, 1990. – С. 73; Горелик А.С. Наказание по совокупности преступлений и приговоров. – С. 70 та ін. [286] Див.: Энциклопедия уголовного права. Т. 9. Назначение наказания. – С. 666–667. [287] Див.: Судова практика у кримінальних справах // Кримінальне судочинство. – 2007. – Вип. 4(6). – С. 101–103. [288] Саме з такого тлумачення закону виходить і Пленум Верховного Суду України у постанові від 24 жовтня 2003 р. «Про практику застосування судами кримінального покарання» (Див: Вісник Верховного Суду України. – 2003. – № 6. – С. 18). [289] Винятки з цього правила наводяться далі. [290] Див.: Вісник Верховного Суду України. – 2003. – № 6. – С. 18. [291] Див.: Вісник Верховного Суду України. – 2006. ‑№ 2. – С. 25–26. [292] Див.: Практика судів України з кримінальних справ (2001–2005). // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. – 2005. – № 11. – С. 107–109. [293] Із такої позиції до характеристики переліку (системи) покарань виходить переважна більшість науковців. (Див.: Курс советского уголовного права. – М.: «Наука», 1970. – т. III. – С. 36; Багрий‑Шахматов Л.В. Уголовная ответственность и наказание. – Минск: «Вышейшая школа», 1976. – С. 330–333; Цветинович А.Л. Дополнительные наказания: функции, система, виды. Изд‑во Саратовск. ун‑та, 1989. – С. 44, 50–52; Фролова Е.Г. Понятие наказания, его цели и система в советском уголовном праве. – Донецк: ДонГУ, 1991 – С. 32–34, Фролова О.Г. Злочинність і система кримінальних покарань. – К.: «АртЕк». 1997. – С. 76; Тютюгин В.И. О соотношении видов наказаний по степени их строгости // Проблемы соц. законности. – X.; «Основа», 1991. Вып. 26. – С. 47–52; Тютюгин В.И. К вопросу о системе наказаний и порядке их назначения в Проекте УК Украины // Проблеми законності. – X.; Нац. юрид. акад. України, 2000. – Внп. 45. – С. 154–156; Дуюнов В.К. Проблемы уголовного наказания в теории, законодательстве и судебной практике. – Курск: Изд‑во РОСИ, 2000. – С. 83; Энциклопедия уголовного права. Т. 8. Уголовная ответственность и наказание. – Издание профессора Маликина. – СПб ГКА, СПб., 2007. – 225, 235, 244–248 та ін.). [294] Див.: Судова практика у кримінальних справах // Кримінальне судочинство – 2007. – Вип. 1(3). – С. 23–24. [295] Див.: Вісник Верховного Суду України. – 2003. – № 6. – С. 18. [296] Мається на увазі ч. 1 ст. 72 КК. [297] Див.: Судова практика у кримінальних справах // Кримінальне судочинство. – 2007. – Вип. 3(5). – С. 100–101. [298] Див.: Практика судів України у кримінальних справах (1993–1995) // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. – 1996. – № 3. – С. 25. [299] Така точка зору висловлювалася і в літературі (Див.: Юшков Ю.Н. Вказ. праця – С. 23), але не знайшла підтримки ні серед практиків, ні серед науковців. [300] Див.: Вісник Верховного Суду України. – 2001. – № 3. – С. 6–7. Ще в 1991 р. аналогічне рішення, прийняте за справою К., Верховний Суд України також визнав таким, що не відповідає вимогам закону, бо при визначенні засудженому остаточного покарання за сукупністю злочинів суд більш суворим основним покаранням, призначеним за один із злочинів, поглинув не тільки менш суворе основне, а й додаткове покарання, призначене за інший зі злочинів (Див.: Практика судів України в кримінальних справах // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. – 1993. – № 4. – С. 40–42). [301] Див.: Маляренко В.Т. Вказ. праця. – С. 118. [302] Див. Вісник Верховного Суду України. – 2003. – № 6. – С. 18. [303] Більш детально це питання аналізується далі стосовно призначення за сукупністю злочинів додаткових покарань. [304] Порядок та особливості призначення за сукупністю злочинів додаткових видів покарань докладно досліджуються далі. [305] Див.: Вісник Верховного Суду України. – 2003. – № 6. – С. 18; 2005. – № 3. – С. 29; 2006. – № 2. – С. 25–26. [306] Див.: Вісник Верховного Суду України. – 2003. № б. – С. 18. Питання про межі визначення остаточного покарання за сукупністю злочинів докладно аналізуються далі. [307] Див.: Вісник Верховного Суду України. – 2003. ‑№ 6. – С. 18. Див. також: Рад. Право. – 1969, – № 4, – С. 97–98. [308] Див.: Вісник Верховного Суду України. – 2003. – № 6. – С. 18. [309] Див.: Судова практика Верховного Супу України у кримінальних справах: Офіц. вид. / Верх. Суд України. – К.: Концерн «Ін Юре», 2007. – С. 93–94. [310] Слід зазначити, що в п. 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 р. «Про практику призначення судами кримінального покарання», наголошується на тому, що складання різновидних покарань здійснюється за правилами ст. 72 КК шляхом попередьої «заміни» менш суворого покарання більш суворим (Див.: Вісник Верховною Суду України. – 2003. – № 6. – С. 18). Уявляється, що застосування тут термину «заміна» є не зовсім коректним, бо суд при цьому не замінює один вид покарання на інший, що має місце, наприклад, при застосуванні ст. 82 КК, а лише переводить (трансформує) один вид покарання в інший за встановленою законом шкалою їх еквівалентності. Тому і в ч. І ст. 72 КК зовсім не випадково вказується не на «
<< | >>
Источник: І. О. Зінченко В. І. Тютюгін. Множинність злочинів: поняття, види, призначення покарання. 2008

Еще по теме звільненні засудженого від покарання або в заміні покарання чи невідбутої його частини більш м’яким:

  1. лише щодо засудженого і тільки у формі (виді) звільнення особи від покарання
  2. Поглинення менш суворого покарання більш суворим
  3. 2.1.2. Порядок і межі призначення покарання за сукупністю злочинів Призначення покарання за окремі злочини, то утворюють сукупність
  4. Визначення остаточної міри покарання за сукупністю злочинів
  5. без призначення покарання
  6. 2.2.2. Порядок і межі призначення покарання за сукупністю вироків
  7. Складання покарань
  8. 2.2.3. Призначення додаткових покарань за сукупністю вироків
  9. після призначення покарання судом
  10. 2.1.3. Призначення додаткових покарань за сукупністю злочинів
  11. 2.1.4. Призначення покарання за правилами ч. 4 ст. 70 КК
  12. Одночасне застосування різновидних покарань
  13. Порядок призначення покарання за сукупністю злочинів
  14. 2.1. Призначення покарання за сукупністю злочинів
  15. 2.2. Призначення покарання за сукупністю вироків
  16. Розділ 2. Призначення покарання за множинність злочинів Вступ
  17. І. О. Зінченко В. І. Тютюгін. Множинність злочинів: поняття, види, призначення покарання, 2008