перевод

» (тобто, своєрідне трансформування, перерахування) менш суворого покарання у більш суворий його вид. (Див.: Герасименко В.П. Заміна покарання більш м’яким при його відбуванні за кримінальним право України. – Автореф. дис… канд. юрид. наук. – X., 2007. – С. 9). [311] Ще за часів чинності радянського кримінального законодавства висловлювалася думка, що складання окремих різновидних покарань за сукупністю злочинів неможливе і тому у цих випадках завжди повинен застосовуватися лише принцип їх поглинення (Див.: Денау М. Назначение наказания по совокупности преступлений. – Сов. юстиция. – 1970. № 20. С. 17; Максимов С., Марченко С. Назначение наказания по совокупности преступлений //Сов. Юстиция. – 1971. – № 6, – С. 13–14). Однак і у тон час наведена позиція, яка хоча формально і спиралася на певні приписи чинного тоді законодавства, не знайшла підтримки серед науковців. (Див.: Борисов Ф., Рашковская И. Сложение разнородных наказаний. – Соц. законность. – 1971. – № 2. – С. 51–52; Горелик А.С. Назначение наказания по совокупности. – С. 59–60; Тютюгин В.И. Назначение разнородных основных наказаний по совокупности преступлений // Проблемы соц. законности. – X.; «Вища школа». – 1978. – Вып. 3. – С. 68–70 та ін.). [312] Виходить із цього і Пленум Верховного Суду України (Див.: Вісник Верховного Суду України. – 2003. – № 6. – С. 17–18). [313] Сложение – «математическое действие, посредством которого из двух или нескольких чисел (или величин) получают новое, содержащее столько единиц (или величин), сколько было во всех данных числах (величинах) вместе». (Див.: Ожегов С.И. Словарь русского языка. – М.: Рус. яз., 1986. – С. 635. [314] Див.: Вісник Верховного Суду України – 2003. № 6. – С. 18. [315] Див.: Вісник Верховного Суду України. 2003. – № 1. – С. 28–29, 2004. – № 1. – С. 12–13; 2006. – № 8. – С. 16–17; 2007. – № 5. – С. 19–20; Рішення Верховного Суду України. – 2004. – С. 107–108; Судова практика у кримінальних справах // Кримінальне судочинство. 2006. Вип. 1–2. – С. 70–72; 2007 – Вип. 4(6). – С. 29–30; Судова практика Верховного Суду України у кримінальних справах: Офіц. вид. / Верх. Суд України. – К.: Концерн «Ін Юре», 2007. – С. 107–110. [316] Докладно про це див.: Степанюк А.Ф. Сущность исполнения наказания. – X.: Фолио, 1999. – С. 13–43, 131, 138–152. [317] Докладно про це див.: Непомнящая Т.В. Назначение наказания: теория, практика, перспективы. – СПб.: Изд‑во Р. Асланова «Юрид. центр Пресс», 2006. – С. 9–13. [318] Див.: Тютюгнн В.И. Лишение права занимать определенные должности или заниматься определенной деятельностью как вид наказания по советскому уголовному праву. – Автореф. дис…канд. юрид. наук. – X., 1975. – С. 13–14; Тютюгин В.И. Лишение права занимать определенные должности как вид наказания. – X.: «Вища школа», 1982. – С. 89–91. [319] Див.: Бажанов М.И. Назначение наказаний по совокупности преступлений и совокупности приговоров. – С. 27; Гальперин И М., Мельникова Ю.Б. Дополнительные наказания. – М.: Юрид. лиг., 1981. – С. 91; Благов Е.В. Назначение наказания: (теория и практика). – Ярославль: Яросл. гос. ун‑т, 2002. – С. 115; Благов Е.В. Применение специальных начал назначения уголовного наказания. – М.: «Юрлитинформ», 2007. – С. 213; Энциклопедия уголовного права. – 2008. – Т. 9. – С. 648 та ін. Однак А.С. Горелик вважає. що одночасне застосування покарань є, все ж таки, їх складанням, проте і він вимушений визнати, що таке «складання» (на відміну від загальновизнаного) має своєрідний характер. (Див.: Горелик А.С. Наказание по совокупности преступлений и приговоров. – С. 55–56). [320] Деякі науковці вважають, іцо принцип одночасного застосування різновидних покарань необхідно безпосередньо закріпити у тексті ст. 70 КК (Див.: Стрижевська А.Л. Сукупність злочинів за кримінальним правом України. – Автореф. дис… канд. юрид. наук. – К., 2007. – С. 14). Вважаємо, однак, що у цьому немає потреби, бо з урахуванням універсальності цього принципу, який стосується достатньо великої групи як основних, так й додаткових видів покарань і застосовується, до того ж, у разі призначення покарання як за сукупністю злочинів, так й за сукупністю вироків, законодавець, виходячи з мети економії законодавчих засобів, цілком слушно знайшов місце цьому принципу у спеціальній і також універсальній нормі – частинах 3 і 4 ст. 72 КК. [321] Такої позиції додержується не тільки більшість дослідників, а й судова практика. (Див.: Вісник Верховного Суду України. – 2003. – № 6. – С. 18; Судова практика у кримінальних справах // Кримінальне судочинство. – 2007. – Вип. 1 (3). – С. 23–24; 26–28). [322] Див.: Вісник Верховного Суду України. – 2003. – № 6. – С. 18. [323] Там само. [324] Див.: Тютюгин В.И. Назначение наказания в вице лишения права занимать определенные должности или заниматься определенной деятельностью: Учеб. пособие. – X.: Юрид. ин‑т, 1976. ‑С. 29; Маляренко В.Т. Вказ. праця. – С. 119. [325] Див… Рішення Верховного Суду України. – 2004. – С. 112–117; Практика судів України з кримінальних справ (2001–2005). – К.: Юрінком Інтер, 2005. – С. 87–88. [326] Див.: Юшков Ю.Н. Вказ. праця. – С. 27–29. [327] Див.: Горелик А.С. Назначение наказания по совокупности. – С. 40; Бажанов М.И. Назначение наказания по совокупности преступлений и совокупности приговоров. – С. 24; Семернева Н.К., Новоселов Г.П., Николаева З. А. Вказ. праця. – С. 73; Благов Е.В. Назначение наказания: (теория и практика). – С. 120; Маляренко В.Т. Вказ. праця. – С. 118 та ін. [328] Див.: Судова практика у кримінальних справах // Кримінальне судочинство. – 2007. – Вип. 1(3). – С. 23–24. [329] Вісник Верховного Суду України. – 2003. – № 6. – С. 18. [330] Слід, однак, ураховувати, що у раті призначення такого виду покарання, як штраф у межах санкції статті, що передбачає найбільш суворий його розмір, може скластися ситуація, за якої штраф буде призначений фактично у такому розмірі, що перевищує його максимум – тисячу неоподатковуваних мінімумів доходів громадян – який встановлений в ч. 2 ст. 53 КК. Пояснюється це тим, що відповідно до приписів ч. 2 ст. 53 КК у цілій низці санкцій статей Особливої частини КК (наприклад, статті 2091, 218, 220 та ін.) закон передбачає штраф, максимальна межа якого перевищує тисячу неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. [331] Вісник Верховного Суду України. – 2003. – № 6. – С. 18. [332] Див.: Рад. Право. – 1961. – № 1. – С. 142–143; 1963. – № 4. – С. 123; Практика судів України в кримінальних справах // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. 1993. – № 4. – С. 40–42. [333] Див.: Вісник Верховного Суду України. – 2003. – № 6. – С. 18. [334] На особливості врахування вікових ознак суб'єкта злочину, які позначаються на застосуванні певних видів покарання, звертають увагу науковці. (Див., напр.: Антипов В.В… Антипов В.І. Обставини, які виключають застосування кримінального покарання. – К.: Атіка, 2004. – С. 42–55). [335] Автор цих рядків вже звертав увагу на необхідність певних коректив, яких потребує закон у цьому питанні. (Див.: Тютюгин В.И Некоторые вопросы реализации норм об особенностях уголовной ответственности и наказания несовершеннолетних. – Питання боротьби зі злочинністю // Збірник наукових праць Інституту вивчення проблем злочинності АПрН України. – X.: «Право», 2004. – Вип. 8. – С. 47–48). [336] Див.: Рішення Верховного Суду України. – 2004. – С. 113–114; Вісник Верховного Суду України. – 2004. – № 1. – С. 13; Судова практика у кримінальних справах // Кримінальне судочинство. – 2007. – Вип. 3(5). – С. 49–50. [337] Див.: Вісник Верховного Суду України. – 2005, – № 10. – С. 14. [338] Див.: Вісник Верховного Суду України. – 2003. – № 6. – С. 17. [339] Див.: Там само. – С. 19. [340] Див.: Там само. – С. 17. [341] Там само. [342] Див.: Тютюгін В. Призначення додаткових покарань за сукупністю злочинів // Рад. право. – 1982. – № 7. – С. 57. [343] Див. Рад. право. – 1971, – № 2, – С. 107; 1975. – № 12. – С. 88; 1979. – № 10. – С. 90; 1986. – № 4. – С. 90; 1990. – № 8. – С. 86; Право України. – 1993. – № 5–6. – С. 51–52; 1995. – № 1. – С. 54; Практика судів України в кримінальних справах // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. – 1993. – № 4. – С. 42–43; 43–44; 1996. – № 3. – С. 25–26; 42–43; Рішення Верховного Суду України. – 1997. – С. 113; 1999. – С. 75–76; Вісник Верховного Суду України. – 1997. – № 4. С. 38. [344] Див.: Вісник Верховного Суду України. – 1998. – № 1. – С. 28–29. [345] Див.: Куринов БА. Обеспечение законности и справедливости при назначении наказания // Сов. гос‑во и право. – 1971 – № 4. – С. 131–132; Малков В.П. Совокупность преступлений. – С. 268. [346] На це неодноразово зверталася увага в літературі. (Див., напр..: Дуюнов В.К., Цветинович А.Л. Дополнительные наказания: теория и практика. Фрунзе: Изд‑во «Илим», 1986. – С. 178–179). [347] Аргументи на підтримку цієї позиції вже наводилися раніше – під час аналізу принципу поглинення покарань. В літературі висловлювалася думка, що стосовно як основного, так й додаткового покарань суд повинен завжди застосовувати лише якийсь один принцип (наприклад, поглинення). Виходячи з цього, наголошувалося про можливість поглинення більш суворим основним покаранням не тільки менш суворого основного, а одночасно і того додаткового покарання, яке було приєднане до останнього.
(Юшков Ю.Н. Вказ. праця. – С. 23). Як вже зазначалося, така позиція суперечить закону і тому не знайшла підтримки ні у судовій практиці, ні серед науковців. [348] Див.: Вісник Верховного Суду України. – 2001. – № 3. – С. 6–7. [349] Див.: Практика судів України в кримінальних справах // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. – 1993. – № 4. – С. 40–42. [350] Див.: Вісник Верховного Суду України. – 2003. – № 6. – С. 18. Проте це роз’яснення потребує деяких уточнень стосовно такого покарання, як штраф, який передбачений як додаткове покарання лише у двох санкціях статей Особливої частини КК (за ч. 1 ст. 144 – до п’ятдесяти і за ч. 2 ст. 367 КК – до двохсот п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян), у яких максимальна його межа є, як видно, нижчою порівняно з максимумом (тисячу неоподатковуваних мінімумів доходів громадян), встановленим для цього виду покарання в ч. 2 ст. 53 КК. Вочевидь, то при призначенні цього додаткового покарання за сукупністю злочинів остаточна його міра не може перевищувати максимальної межі, передбаченої не в ч. 2 ст. 53 КК, а санкціях ч. 1 ст. 144 і ч. 2 ст. 367 КК. [351] Див.: Вісник Верховного Суду України. – 2005. – № 3. – С. 29. [352] Див.: Вісник Верховного Суду України. – 2003. – № 6. – С. 18. [353] Див.: Практика судів України з кримінальних справ (2001–2005). – К.: Юрінком Інтер, 2005. – С. 107–109. [354] Тут навмисно говориться про найбільш «простий» варіант наведеної ситуації, бо можливі і більш складні її різновиди, коли, наприклад, особа засуджується не за один, а за декілька злочинів і при ньому встановлюється, що вона ще до проголошення вироку за ці злочини вчинила не один, а декілька злочинів. Можливі й ще більш ускладнені варіанти такої ситуації, коли, наприклад, після засудження за один чи декілька злочинів, виявляється, що особа винна ще у декількох злочинах, одні з яких вчинені нею до, а інші після засудження. Але, незважаючи на їх складність, усі такі ситуації вирішуються за правилами ч. 4 ст. 70 КК, а у деяких випадках ще й з застосуванням приписів ст. 71 КК. [355] Див., напр.: Курс советского уголовною права. (Часть Общая). Т. 2. – Л.: Изд‑во ЛГУ, 1970. – С. 348; Становский М.Н. Назначение наказания. – С. 389 та ін. [356] Див.: Малков В.П. Совокупность преступлений. – С. 44. [357] Див.: Юшков ІО.Н. Назначение наказания но совокупности преступлений и приговоров. С. 33. [358] Энциклопедия уголовного права. Т.9. Назначение наказания. – С. 597. [359] Див.: Там само. – С. 695–707. [360] Див.: Бажанов М.И. Множественность преступлений по уголовному праву Украины. – С. 31–32. [361] Див.: Судова практика у кримінальних справах // Кримінальне судочинство. – 2007. – Вип. 1(3). – С. 26–28. [362] Див.: Рад. право. – 1977. – № 7. – С. 98–99; 1980. – № 10. – С. 76; Рішення Верховного Суду України. – 1999. – С. 79; Вісник Верховного Суду України. – 2004. – № 1. – С. 12–13; Судова практика у кримінальних справах // Кримінальне судочинство. – 2006. Вип. 1–2. – С. 70–72; 2007. – Вип. 2(4). – С. 20–22; 2007. – Внп. 4(6). – С. 22–23; Судова практика Верховного Суду України у кримінальних справах: Офіц. вид. / Верх. Суд України. – К.: Концерн «Ін Юре», 2007. – С. 83–85. [363] Див.: Вісник Верховного Суду України. – 2003. – № 6. – С. 18. [364] Див.: (Судова практика Верховного Суду України у кримінальних справах: Офіц. вид. / Верх. Суд України. – К.: Концерн «Ін Юре», 2007. – С. 107–110. Погоджуючись з рішенням колегії суддів за справою М. у цілому, вважаємо, що вказівка в ухвалі на неприпустимість застосування а таких випадках ч. 4 ст. 70 КК суперечить закону. Якщо за попереднім вироком особу умовно звільнено від відбування покарання, а за наступним покарання призначено до реального відбування, правила ч. 4 ст. 70 КК також обов’язково застосовуються з тією лише відмінністю, що у таких випадках не здійснюється зарахування того покарання, від відбування якого особу було умовно звільнено. [365] Див.: Вісник Верховного Суду України. – 2003. – № 1. – С. 28–29; 2004. – № 1. – С. 12–13; 2006. – № 8. – С. 16–17; 2007. – № 5. – С. 19–20; Рішення Верховного Суду України. – 2004. – С. 107–108; Судова практика у кримінальних справах // Кримінальне судочинство. – 2006. – Вип. 1–2. – С. 70–72; 2007. – Вип. 4(6). – С. 29–30. [366] Див.: Судова практика Верховного Суду України у кримінальних справах: Офіц. вид. / Верх. Суд України. – К.: Концерн «Ін Юрс», 2007. – С. 95–97. Див. також: Рішення Верховного Суду України. – 1998. – С. 77–79. [367] Див.: Вісник Верховного Суду України. – 2003, – № 6. – С. 18–19. [368] Див.: Кримінальний кодекс України і постатейними матеріалами / За відп. ред. В.В. Сташиса; Упоряд.: В.С. Ковальський, В.І. Тютюгін. – К.: Юрінком Інтер, 2007. – С. 192–208. [369] Див.: Судова практика Верховного Суду України у кримінальних справах: Офіц. вид. / Верх. Суд України. – К., 2000. – С. 114–116. [370] Див.: Рішення Верховного Суду України. – 2004. – С. 110–112. [371] Див.: Рішення Верховного Суду України. – 2004. – Вип. 1. – С. 86–87. [372] Далі, якщо інше не обумовлюється, – КПК. [373] Далі, якщо інше не обумовлюється, – КВК. [374] Оцінюючи положення ч. 4 ст. 70, частин 1 та 5 ст. 71 КК, слід перш за все звернути увагу на певну неточність, яку. на наш погляд, припускається кримінальний закон, вживаючи термін «постановлення вироку». Як випливає з приписів статей глави 28 КПК, постановлення вироку – це не якийсь одноразовий акт чи кінцевий результат діяльності суду, а певний процес, який включає до себе здійснення судом цілої низки дій і тому має свій початок і завершення. До кола цих дій закон відносить і нараду суддів (ст. 325 КПК), і вирішення питань, зазначених в статтях 324, 328–331 КПК, і складання вироку (ст. 332 КПК), і його підписання (ст 329 КПК) суддями. Завершальним етапом цього процесу і, так би мовити, кінцевим його результатом згідно зі ст. 341 КПК є саме проголошення вироку , коли вже вирішені всі питання, вирок складений, підписаний і доводиться до відома учасників судового розгляду. Тому більш точним і коректним було б, на нашу думку, вживання в законі вказівки не на постановлення, а на «проголошення вироку», бо саме з цього моменту завершується процес його постановлення. [375] Див.: Бажанов М.И. Множественность преступлений… – С. 30–31; Зелинский А.Ф. Рецидив преступлений… – С. 6 та ін. Прихільником такої позиції є і Зінченко І.О. (автор Розділу 1 цієї монографії), яка при аналізі повторності та сукупності злочинів виходить з того, що засудження означає факт постановлення (проголошення) вироку, незалежно від того, чи набрав останній законної сили. [376] Див.: Вісник Верховного Суду України. – 2003. – № 6. – С. 18. [377] Див: Малков В.П… Чернова Т.Г. Совокупность приговоров и применение наказания… – С. 25–29; Энциклопедия уголовного права. Т. 9. Назначение наказания. – С. 598, 669–670. [378] Див.: Энциклопедия уголовного права. Т. 9. Назначение наказания. – С. 670. [379] Див.: Кафаров Т.М. Проблема рецидива в советском уголовном праве. – С. 218–219; Уголовный закон: Опыт теоретического моделирования. – М.: Наука, 1987. – С. 168, 257; Становский М.Н. Вказ. праця. – С. 360–362; Жинкина Е.Ю. Назначение наказания по совокупности преступлений и совокупности приговоров. – Автореф. дис… канд. юрид. наук. – Краснодар, 2002. – С. 6. 12–13; Агаев И.Б. Совокупность преступлений… – С. 194 та ін. [380] Див.: Южанин В.Е., Армашова А.В. Проблемы рецидива преступлений и ответственности за него… – С. 18–19. [381] Див.: Голіна В.В. Судимість. – С. 18–21. [382] Див.: Рішення Конституційного Суду України № 9‑рп від 27 жовтня 1999 року у справі за конституційним поданням Міністерства внутрішніх справ України щодо офіційного тлумачення частини третьої статті 80 Конституції України (справа про депутатську недоторканість) // Офіційний Вісник України. – 1999. – № 44. – Ст. 2193. [383] Див.: Вісник Верховного Суду України. – 2003. – № 6. – С. 19. [384] Слід спеціально обмовитися, що на відміну від приписів ст. 85 і ч. 3 ст. 86 КК згідно з положеннями ч. 2 ст. 2 Закону України від 1 жовтня 1996 року (зі змінами від 19 грудня 2006 р.) «закон про амністію не може передбачати заміну одного покарання іншим…» (Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 48. – Ст. 263; 1997. – № 9. – Ст. 69; 2000. – № 35. – Ст. 281; 2007. – № 9. – Ст. 79). Докладно про ці суперечності, які мають місце в зазначених законодавчих актах, див.: Герасименко В.П. Вказ. праця. – С. 11–12, 16. [385] Див.: Вісник Верховного Суду України. – 2003. – № 6. – С. 19. [386] Див.: Кримінальне право України: Заг. частина. – К.: Правові джерела, 2002. – С. 398–399, 402; Научно‑практический коментарий Уголовного кодекса Украины / Под ред. Н.И. Мельника, Н.П. Хавронюка. К.: Каніюн; А.С.К., 2002. – С. 253, 255; Науково‑практичний коменіар Кримінального кодексу України / За ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. – К.: Атіка, 2003. – С. 216–218. [387] У зв'язку з тим. що у даному випадку мова йде про звільнення від покарання саме
<< | >>
Источник: І. О. Зінченко В. І. Тютюгін. Множинність злочинів: поняття, види, призначення покарання. 2008

Еще по теме перевод:

  1. Перевод, сделанный втайне?
  2. (перевод Ф. Титовича)
  3. Перевод выполнен по изданию:
  4. (Перевод с испанского Ершовой Г.Г.)
  5. (Перевод с испанского Ершовой Г.Г.)
  6. ПЕРЕВОД ПРЕДШЕСТВУЮЩЕГО ОТПУСКАНИЯ
  7. ПРИМЕЧАНИЕ К ПЕРЕВОДУ ИМЕН СОБСТВЕННЫХ
  8. (Перевод А. Д. Хаютина и В. С. Алексеева-Попова)
  9. Перевод с испанского Ершовой Г. Г. [10] Наука
  10. Межбанковскне электронные переводы денежных средств в торговых организациях
  11. Глава 6. Конкретные примеры: слухи, крутые ботинки и роль перевода
  12. *«София» готовит к изданию первый полный перевод этой книги.
  13. Документы на получение пособия, продолжительностьвыплаты пособия по болезни и Перевод временнонетрудоспособного в инвалиды.
  14. Переводите продажу ваших продуктов и услуг на продажу долларов со скидкой.
  15. Порядок перевода земель из одной категории в другую: 1) земель, находящихся в федеральной собственности