загрузка...

обов'язок

суду призначити покарання за наявності умов, передбачених законом (ч. 1 ст. 2 КК). Але у випадках, прямо передбачених законом (наприклад, за ст. 105 КК), останній звільняє суд від обов’язку призначати покарання і тим самим наділяє його правом відмовитися від призначення покарання. Таким чином, у таких випадках можна, скоріше, говорити про звільнення суду від обов’язку призначити покарання, ніж про звільнення від покарання самого засудженого. За наявності такої ситуації і має місце, так зване, « засудження без призначення покарання ». [391] Як вже зазначалось, з цього виходить більшість спеціалістів. (Окрім вищезгаданих праць, див. також: Науково‑практичний коментар до Кримінального кодексу України. Загальна частина. Під заг. рад. Потебенька М.О., Гончаренка В.Г. – К.: «ФОРУМ», 2001. – С. 378–379; Уголовный кодекс Украины. Научно‑практический комментарий / Отв. ред. С.С. Яценко. – К.: А.С.К., 2004. – С. 241; Науково‑практичний коментар до Кримінального кодексу України. Книга І Загальна частина. За заг. ред. Гончаренка В.Г., Андрушко П.П. – К.: «ФОРУМ», 2005. – С. 315). [392] В.В. Голіна вважає, що «інститут засудження без призначення особі покарання чинному законодавству невідомий», бо положення ч. 3 ст. 88 КК були запозичені у свій час із ч. 3 ст. 327 КПК, яка у чинній редакції їх не містить. (Див.: Голіна В.В. Судимість. – С. 180). На наш погляд, внесення певних змін до КПК, доцільність і обґрунтованість яких, до речі, досить сумнівна, і в зв’язку з цим відсутність належної процесуальної регламентації порядку проголошення обвинувального вироку без призначення покарання, навряд чи може слугувати серйозним аргументом на користь того, що засудження без призначення покарання на теперішній час не існує і залишилося поза увагою законодавця. Так, при застосуванні частин 4 і 5 ст. 74, ст. 105 КК звільнення особи від покарання здійснюється саме таким чином, коли суд хоча і проголошує обвинувальний вирок, але покарання цим вироком не призначається. (Див.: Кримінальний кодекс України: Науково‑практичний коментар X.: ТОВ «Одіссей», 2006. – С. 252–253, 309; Кримінальне право України: Загальна частина. К.: Юрінком Інтер, 2007. – С. 408, 441–412, 459). Більше того, такі ситуації виникають і тоді, коли санкція статті Особливої частини КК, за якою засуджується особа, передбачає лише такі види покарань, жодне з яких, з огляду на вік чи стан такої особи, не можуть бути до неї застосовані. (Див.: Вісник Верховного Суду України. – 2003. – № 6. – С. 15; 2004. – № 5. – С. 7). [393] Див.: Михлин А.С. Проблемы досрочного освобождения от отбывания наказания. – М.: ВНИИ МВД СССР. – 1982. – С, 9‑11, Уголовное право Украинской ССР на современном этапе. Часть Общая. – К: Наукова думка, 1985. С. 386–387, 415; Скибицкий В.В. Вказ. праця. – С. 68–69; Чернишова Н.В. Кримінальне право України. (Загальна частина). – Навч. посібник. – К.: Атіка, 2003. – С. 198–199; Фріс П.Л. Кримінальне право України. Загальна частина: Навч. посібник. – К.: «Центр навчальної літератури», 2004. – С. 322; Михайлов К.В. Вказ. праця. – С. 35. Оскільки при безумовному звільненні особа в момент його застосування одразу ж і остаточно звільняється від покарання, а при умовному – таке звільнення остаточно наступає лише після спливу певного проміжку часу, протягом якого звільнена особа повинна виконати поставлені перед нею умови, зазначені види звільнення іноді ще називають остаточними та неостаточними . (Див., напр.: Грищук В.К. Вказ. праця. – С. 501). [394] Див.: Кримінальне право України: Загальна частина. – К.: Юрінком Інтер, 2007. – С. 409. [395] Див.: Бурдін В.М. Особливості кримінальної відповідальності неповнолітніх в Україні. – К.: Атіка, 2004. – С. 175; Пинаев А.А. Уголовное право Украины. Общая часть. – С. 467; Грищук В.К. Вказ. праця. – С. 555. [396] Див.: Судова практика у кримінальних справах // Кримінальне судочинство. – 2007. – Вип. 4(6). – С. 24–25. [397] Див.: Вісник Верховного Суду України. – 2007. – № 1. – С. 13. Див. Також: Судова практика у кримінальних справах // Кримінальне судочинство. – 2007. – Вип. 1(3). – С. 28–29. [398] Див.: Судова практика у кримінальних справах // Кримінальне судочинство. – 2007. – Вип. 2(4). – С. 22–23. [399] Див.: Вісник Верховного Суду України. – 2003. – № 6. – С. 19. [400] Див.: Судова практика Верховного Суду України у кримінальних справах: Офіц. вид. // Верх. Суд. України. – К.: Концерн «Ін Юре», 2007. – С. 86–88. [401] Звергає на себе увагу те. що в ч. 2 ст. 71 КК закон допускає певну неточність в термінології, бо спочатку в його тексті вказується на складання довічного позбавлення волі з іншими видами покарань, а потім зазначається, що остаточне покарання визначається в таких випадках шляхом поглинення менш суворих покарань довічним позбавленням волі. Такої ж самої неточності припустився і Пленум Верховного Суду в п. 25 постанови від 24 жовтня 2003 р.
(Див.: Вісник Верховного Суду України. – 2003. – № 6. – С. 18). Проте, поглинення покарань не може одночасно являти собою і їх складання. Треба усунути це протиріччя шляхом закріплення в законі правила, наприклад, такого змісту: «При призначенні за одним із вироків довічного позбавлення волі остаточне покарання за сукупністю вироків визначається шляхом поглинення менш суворих покарань довічним позбавленням волі». [402] Див.: Рад. Право, – 1970. – № 6. – С. 105–106. [403] Див.: Вісник Верховного Суду України. – 2003. – № 6. – С. 18. [404] Див.: Вісник Верховного Суду України. – 2006. – № 4. – С. 21–23. [405] Див.: Вісник Верховного Суду України. – 2003. – № 6. – С. 18. [406] Див.: Вісник Верховного Суду України. – 2007. – № 6. – С. 18–19. [407] Див.: Вісник Верховного Суду України. – 2004. – № 3. – С. 13–14; № 8. – С. 18–19; № 9. – С. 20; № 12. – С. 17, 22; 2007. – № 3 – С. 12; Рішення Верховного Суду України. – 2005. Вип. 2(9). – С. 95–96; Вип. 1(10). – С. 94–95; Судова практика у кримінальних справах // Кримінальне судочинство. – 2007. – Вип. 1(3). – С. 30; Судова практика у кримінальних справах Верховного Суду України: Офіц. вид. / Верх. Суд України. – К.: Концерн «Ін Юре». – 2007 – С. 86–88. [408] Див.: Практика судів України з кримінальних справ (2001–2005). – С. 103–105. [409] Див.: Рад. право. – 1988. – № 6. – С. 90; Бюлетень законодавства і юридичної практики України. – 1993. – № 4. – С. 44–45. [410] Ураховуючи, що 25‑річний строк позбавлення волі не передбачений не тільки в жодній санкції статті Особливої частини КК, а, навіть, і в ч. 2 ст. 63 Загальної частини КК, слід вказати на певну неточність, якої припускається закон в ч. 4 ст. 65 КК, де зазначається на можливість призначення за сукупністю злочинів (ст. 70 КК) та сукупністю вироків (ст. 71 КК) більш суворого покарання, «…ніж передбачене відповідними статтями Особливої частини цього Кодексу…». Між тим ч. 2 ст. 71 КК надає суду можливість призначити позбавлення волі на такий строк, який перевищує максимальну межу не тільки санкції будь‑якої статті Особливої частини КК, а й максимум цього виду покарання, встановлений в ч. 2 ст. 63 Загальної частини КК. [411] Див.: Вісник Верховного Суду України. – 2003. – № 6. – С. 18–19. [412] Див.: Там само. – С. 19. [413] Автор звертав на це увагу ще за часів чинності КК України 1960 р. (Див.: Тютюгін В. Призначення додаткових покарань за сукупністю вироків // Рад. право. – 1982. – № 1. – С. 56–57). [414] Див.: Рад. право. – 1988. – № 3. – С. 84–85; Бюлетень законодавства і юридичної практики України. – 1993. – № 4. – С. 45–46. [415] Див.: п. 16 постанови від 24 жовтня 2003 р. // Вісник Верховного Суду України. – 2006. – № 3. – С. 17. [416] Див.: Там само. [417] Див.: Тютюгин В.И. Лишение права занимать определенные должности или заниматься определенной деятельностью как вид наказания. – С. 6–22. [418] Див… Там само. – С. 22–37. [419] Див.: Вісник Верховного Суду України. – 2003. – № 6. – С. 18. Раніше вже наводився приклад, коли Верховний Суд України визнав невірним рішення за справою П., бо суд застосував принцип поглинення у ситуації, коли за окремі злочини додаткове покарання, передбачене ст. 55 КК, було призначено на однаковий строк і пов’язано з позбавленням права обіймати ті ж самі посади (Див.: Вісник Верховного Суду України. – 2005. – № 3. – С. 29). [420] Див.: Маляренко В.Т. Про покарання за новим Кримінальним кодексом України. – С. 128. [421] Оскільки питання, які виникають при призначенні виправних робіт і службових обмежень для військовослужбовців та сукупністю злочинів і вироків, не мають принципових відмінностей стосовно цих видів покарань, надалі їх аналіз здійснюється лише щодо виправних робіт. [422] Див.: Вісник Верховного Суду України. – 2003. – № 6. – С. 16. [423] Див.: Там само. [424] Цю позицію поціляють й інші науковці. Див… Гуськов В. Назначение судом исправительных работ по совокупности // Сов. юстиция. 1968. – № 20. – С. 12; Бушуев И.Л. Исправительные работы. – М.: Юрид. лит., 1968. – С. 99–101; Горелик А.С. Назначение наказания по совокупности. С. 62; Становский М.Н. Вказ. праця. – С. 326. [425] Далі – ВВСУ. [426] Далі – РВСУ. [427] Далі – Рад. право. [428] Ст. 71 КК України 2001 р. [429] Ст. 55 КК України 2001 р. [430] Ст. 70 КК України 2001 р. [431] Ст. 55 КК України 2001 р. [432] Ст. 71 КК України 2001 р. [433] Ст. 70 КК України 2001 р. [434] Ст. 70 КК України 2001 р. [435] Ст. 70 КК України 2001 р. [436] Ст. 55 КК України 2001 р. [437] Ст. 71 КК України 2001 р. [438] Ст. 70 КК України 2001 р. [439] Ст. 70 КК України 2001 р. [440] Ст. 71 КК України 2001 р. [441] Ст. 70 КК України 2001 р. [442] Ст. 71 КК України 2001 р. [443] Ст. 70 КК України 2001 р. [444] Ст. 69 КК України 2001 р. [445] Статті 70 і 71 КК України 2001 р. [446] Ст. 70 КК України 2001 р. [447] Ст. 71 КК України 2001 р.
<< |
Источник: І. О. Зінченко В. І. Тютюгін. Множинність злочинів: поняття, види, призначення покарання. 2008

Еще по теме обов'язок:

  1. Грошово-кредитна політика Національного банку України
  2. не призначати
  3. Виконання місцевих бюджетів
  4. Касове виконання державного бюджету за доходами
  5. Є
  6. Виплата готівки розпорядникам бюджетних коштів, одержувачам коштів державного бюджету та іншим клієнтам
  7. Об’єктивні ознаки
  8. Сутність та призначення бюджетної класифікації
  9. causa causae est causa causati
  10. Організація роботи з виконання місцевих бюджетів за доходами