non bis in idem

, закріпленого в ч. 1 ст. 61 Конституції України, згідно з яким ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й теж правопорушення (ч. 3 ст. 2 КК). До висловленого додамо, що про необхідність закріплення в КК ознак того чи іншого складеного злочину певною мірою можна судити, виходячи із тих помилок і проблем, які виникають в судовій практиці при кваліфікації окремих злочинів, коли характер вчиненого свідчить про наявність одиничного злочину, однак відповідна норма зі складеною конструкцією в законі не передбачена. Можливо доцільною є постановка питання про розширення в КК кола складених злочинів за рахунок створення нових законодавчих конструкцій, в яких знайшли б своє закріплення ознаки типових, розповсюджених в судовій практиці складних форм злочинної діяльності. В першу чергу наведене стосується умисного вбивства, поєднаного із розбійним нападом; хуліганства, поєднаного із спричиненням тяжких тілесних ушкоджень та низки інших діянь. Щодо складу умисного вбивства, поєднаного з розбійним нападом, зазначимо, що дана законодавча конструкція не є новою для українського кримінального законодавства. Вперше відповідальність за нього була встановлена вже згадуваним вите Указом ПВС УРСР від 28 липня 1959 р. «Про посилення кримінальної відповідальності за умисне вбивство», згідно з яким в п. «а» ст. 138 КК УРСР 1927 року поряд із вбивством з корисливих мотивів передбачалась відповідальність за «вбивство при розбійному нападі». Наявність в КК даного складу дозволяла вирішити низку проблем кваліфікації. Адже межа між застосуванням насильства, небезпечного для життя і здоров'я та вбивством при заволодінні майном іноді досить «розпливчаста», а випадки позбавлення життя потерпілого під час розбійного нападу в практиці непоодинокі. Гадаємо, що далеко не випадково, як теорія, так і практика дотепер не спромоглися винайти скільки‑небудь чіткі універсальні критерії щодо відмежування корисливого вбивства «в чистому вигляді» від вбивства при розбійному нападі. Одні автори в якості такого критерію визначали спосіб діяння[113]. Інші поряд зі способом вбивства вказували на момент переходу майна від потерпілого до винного (при розбійному нападі майно переходить одразу після вбивства, а при корисливому вбивстві – через деякий час)[114]. Треті вважали, що підставою розмежування цих діянь є два моменти: вчинення вбивства шляхом нападу і мета заволодіння майном одразу в момент вбивства чи через деякий час після нього[115]. Запропоновані критерії є більш чи менш прийнятними, однак вони не є всеосяжними, тому що не розповсюджуються на всі можливі випадки корисливих вбивств чи розбійних нападів. Не вносила ясність у вирішення проблем кваліфікації таких злочинів і судова практика, хоча численні постанови Пленумів Верховного Суду СРСР, УРСР та України роз'яснювали, що «у разі вчинення умисного вбивства під час розбійного нападу дії винного кваліфікуються за п. 6 ч. 2 ст. 115 КК і статтею, якою передбачено відповідальність за злочинне заволодіння майном (ч. 4 ст. 187 КК)»[116]. Не вирішивши проблему в принципі, ці роз’яснення стали підґрунтям для продовження старих суперечок в новій формі: якщо раніше сперечалися про те, як відмежувати корисливе вбивство від вбивства при розбої, то тепер стали сперечатися про те, коли вчинене із корисливих мотивів вбивство кваліфікується тільки за п. 6 ч. 2 ст. 115 КК, а коли за сукупністю з розбійним нападом[117]. Проілюструємо сказане двома кримінальними справами. Вироком колегії суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Запорізької області від 23 серпня 2005 р. було засуджено: М. та К. за пунктами 6, 12 ч. 2 ст. 115 КК, ч. 4 ст. 187 КК України за те, що 3 лютого 2004 р. у с. Дніпровка Кам’янсько‑Дніпровського району Запорізької області вони та малолітній Я. (до нього цим самим судом застосовано примусові заходи виховного характеру) у стані сп’яніння за попередньою змовою між собою вчинили розбійний напад на С., поєднаний із проникненням у її житло, під час якого з корисливих мотивів за попередньою змовою умисно вбили потерпілу. Як визнав у вироку суд, під час нападу потерпілій С. з метою позбавлення її життя було завдано металевою трубою і металевим ріжком безліч ударів по голові. Потім усі трос винесли потерпілу з будинку і кинули її в колодязь. Після цього М. та зазначені особи заволоділи грошима і майном С. на загальну суму 1202 грн. Було з’ясовано на стадії досудового слідства, і в судовому засіданні, що про вбивство С. з метою заволодіння її грошима і майном М., та К домовилися перед вчиненням цих дій. Із показань також убачається, що перед проникненням до будинку С. вони озброїлися різними предметами, які знайшли на території садиби потерпілої. Безпосередньо перед нападом на С. М. передав К. металеву трубу, якою той став завдавати удари потерпілій по голові. Потім вони утрьох вкинули С. у колодязь униз головою, після чого забрали гроші за різне майно Із показань К. під час розслідування справи і в судовому засіданні вбачається, що, прийшовши до садиби С., М. і Я. проникли в її будинок, де К. металевою трубою, яку йому передав М., ударив потерпілу по голові. Потім вони вкинули С. у колодязь униз головою, і забрали гроші та різне майно Винність М. і К. у вчиненні вказаних дій щодо потерпілої С. підтверджується й іншими наявними у справі доказами, яким суд дав оцінку у вироку. Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України визнала, що суд обґрунтовано дійшов висновку про доведеність винності засуджених у вчиненні розбійного нападу, поєднаного з проникненням у житло і умисного вбивства потерпілої з корисливих мотивів і правильно кваліфікував їх дії у цій частині за пунктами 6, 12 ч. 2 ст. 115 і ч. 4 ст. 187 КК України[118]. На нашу думку, кваліфікація вчиненого як розбійного нападу в цьому випадку викликає певні сумніви. Із показань обвинувачених видно, що М. і К. попередньо домовилися саме про вбивство потерпілої С., для чого озброїлися, проникли до її будинку і забили потерпілу металевою трубою. Отже, вчинений злочин, скоріше за все, містить ознаки вбивства з корисливих мотивів, а не розбійного нападу. За іншою справою вироком апеляційного суду Донецької області від 15 серпня 2005 р. засуджено Л. і Ч. за ч. 4 ст. 187 КК, ч. 3 ст. 185 КК та за п. 6, 12 ч. 2 ст. 115 КК України, яких визнано винними за вчинення злочинів за таких обставин. 26 липня 2004 р. Л. і Ч. за попередньою змовою з метою розбійного нападу і заволодіння грошима близько 1 год. 30 хв. на пр‑ті Металургів у м. Єнакієве зупинили автомобіль таксі, яким керував водій В., і запропонували йому відвезти їх у м. Юнокомунарівськ на вул. Ревуцького. Коли приїхали в указане місце, Л. наніс В. 2 удари ножицями у праву частину грудей, а Ч. наніс 6 ударів ножем потерпілому у праву руку та праву частину спини, спричинивши останньому тяжкі тілесні ушкодження, та заволоділи його грошима у сумі 150 грн. 5 серпня 2004 р. Л. і Ч., перебуваючи у стані алкогольного сп’яніння, за попередньою змовою з метою заволодіння грошима прибули на пункт прийому металобрухту на вул. Заводській, 9 у м. Єнакієве. Виявивши там особу без постійного місця проживання В., вони з метою вбивства та заволодіння грошима на пункті металобрухту, заманили останнього у зарості очерету, де почергово нанесли йому 7 ударів ножем у життєво важливі органи, від яких настала смерть потерпілого. Після вчиненого Л. і Ч., зламавши двері, проникли до пункту прийому металобрухту та заволоділи грошима у сумі 700 грн. Висновки суду про доведеність винності Л. і Ч. у вчиненні зазначеного злочину щодо потерпілого В. є обґрунтованими. Виходячи із доказів, які були досліджені в судовому засіданні, колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України визнала, що суд правильно кваліфікував злочинні дії Л. і Ч. по зазначеним епізодам за пунктами 6, 12 ч. 2 ст. 115, ч. 4 ст. 187 КК, ч. 3 ст. 185 КК України[119]. Щодо першого епізоду злочинних дій Л. і Ч., то його кваліфікація за ч. 4 ст. 187 КК сумнівів не викликає. Але юридична оцінка другого епізоду ставить низку запитань. Якщо вбивство вчинене із корисливих мотивів, то кваліфікація за сукупністю із крадіжкою тут непотрібна. Якщо ж вбивали з метою полегшити вчинення іншого злочину (крадіжки), то тоді застосовувати слід п. 9 ч. 2 ст. 115 КК, а не п. 6 ч. 2 ст. 115 КК. У будь‑якому разі наведені ситуації далеко неоднозначно вирішуються у судовій практиці. На нашу думку, щоб уникнути суперечностей та зробити закон більш досконалим і таким, що відповідає потребам практики, доцільно в окремому пункті ч. 2 ст. 115 КК України поряд вже із закріпленим вбивством з корисливих мотивів передбачити і його складений вид – «вбивство при розбійному нападі», який охоплюватиме собою випадки вбивства саме в процесі розбою. Запропонована редакція закону дозволить чітко розмежувати одиничний злочин «вбивство із корисливих мотивів», який має місце у випадку, «коли винний, позбавляючи життя потерпілого, бажав одержати в зв'язку з цим матеріальні блага для себе або інших осіб (заволодіти грошима, коштовностями, цінними паперами, майном тощо), одержати чи зберегти певні майнові права, уникнути матеріальних втрат чи обов’язків (одержати спадщину, позбавитися боргу, звільнитися від платежу тощо) або досягти іншої матеріальної вигоди»[120], і розбійний напад, в процесі якого потерпілий був позбавлений життя. За такої редакції закону всі випадки умисного вбивства при розбійному нападі мали б розглядатися як один складений злочин і кваліфікуватися за однією статтею КК, не вдаючись до «штучної» кваліфікації за сукупністю злочинів. Слід зазначити, що в кримінальному законодавстві окремих країн існує зараз норма, яка могла б стати прикладом для запропонованої нами зміни закону. Зокрема, в КК РФ 1996 р. законодавець передбачив такі складені злочини, як вбивство поєднане з розбоєм, вимаганням чи бандитизмом (п. «з» ч. 2 ст. 105 КК РФ), тобто врахував в їхніх складах можливу сукупність цих злочинів. В судовій практиці спостерігаються певні проблеми і при кваліфікації такого складеного злочину, як хуліганство, пов’язане з опором представникові влади або представникові громадськості, який виконує обов’язки з охорони громадського порядку, (ч. 3 ст. 296 КК) Найбільш типовою помилкою є неоднозначне тлумачення правоохоронними органами поняття «опір». У постанові Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 р. № 10 «Про судову практику у справах про хуліганство» роз'яснюється (п. 8), що «як опір представникові влади… слід розуміти активну протидію особи, котра вчиняє хуліганство (відштовхування, завдання побоїв, заподіяння тілесних ушкоджень тощо), з метою позбавити зазначених осіб можливості виконати службовий обов’язок з охорони громадського порядку. Такий опір охоплюється ч. 3 ст. 296 КК як кваліфікуюча ознака передбаченого нею злочину, а тому не потребує додаткової кваліфікації за частинами 2 і 3 ст. 342 цього кодексу. Якщо ж опір було вчинено після припинення хуліганських дій – як протидію затриманню, він не може бути кваліфікуючою ознакою хуліганства і відповідальність має наставати за сукупністю злочинів, передбачених відповідними частинами статей 296 і 342 КК»[121]. Як бачимо, практика вважає, що опір, вчинений особам, які припиняють хуліганські дії.
визнається кваліфікуючою ознакою ч. 3 ст. 296 КК лише тоді, коли він є складовою частиною хуліганства, вчиняється в процесі хуліганства. Однак опір сам по собі, за своїм характером є імпульсивною, спонтанною дією, що виникає як миттєва реакція на законні вимоги представника влади чи громадськості. Найчастіше він відбувається вже після припинення хуліганства і має на меті уникнути затримання і відповідальності. Такий опір, вчинений після припинення хуліганських дій у зв’язку із затриманням винної особи, суди обґрунтовано кваліфікують за сукупністю злочинів, передбачених відповідними частинами ст. 296 і 342 КК України. Прикладом правильної кваліфікації цих діянь є наступна справа. Вироком Першотравневого районного суду м. Чернівців від 14 липня 2006 р. Ф. засуджено: за ч. 1 ст. 296 КК та за ч. 2 ст. 342 КК зате, що Ф., перебуваючи в стані алкогольного сп’яніння, в кафе «Кондитерське» у м. Чернівці з хуліганських спонукань, грубо порушуючи громадський порядок з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалось особливою зухвалістю, завдав В. декілька ударів кулаком в обличчя, спричинивши останньому легкі тілесні ушкодження. Цього ж дня Ф. вчинив за аналогічних обставин хуліганські дії щодо К, якому завдав декілька ударів у голову, обличчя та кінцівки, та щодо Б., якому завдав удар головою в обличчя. Унаслідок таких дій Ф. була зірвана робота установи на 10 хв. Після цього Ф. вийшов на вулицю, де знову продовжуючи свою злочинну діяльність, на тротуарі біля входу в зазначене кафе вчинив хуліганські дії щодо Ч„завдавши потерпілій декілька ударів рукою та ногою по тулубу і голові. Крім того, після вчинення зазначених дій Ф. чинив опір працівникам міліції О. та Ш. підчас виконання ними своїх службових обов’язків, а саме: відмовився виконати наказ про припинення хуліганських дій та чинив активну протидію спробі затримати його, що виразилось в шарпанні за формений одяг працівників міліції, намаганні вирватись та вдарити одного з міліціонерів[122]. Зазначене свідчить про недоцільність мати в КК такий складений злочин, як хуліганство, пов'язане з опором представникові влади або представникові громадськості, який виконує обов’язки з охорони громадського порядку, тому що питання кваліфікації вказаних діянь без нього вирішуються простіше. По‑перше, відпадає необхідність у розмежуванні цих злочинів. По‑друге, немає дублювання кваліфікуючою ознакою складеного діяння відповідного йому простого складу у випадку реальної сукупності цих злочинів. Нарешті, не потрібно з'ясовувати питання про характер вчиненого опору (чи відбувся він в процесі хуліганства, чи вже після закінчення останнього), який іноді досить складно визначити. Досліджуючи склад хуліганства, зупинимося також на проблемах його кваліфікації за сукупністю з умисним вбивством і тяжким тілесним ушкодженням, які досить часто вчиняються, так би мовити, поряд одне з іншим. Типовість, усталеність сполучень названих злочинних діянь досить давно була позначена законодавцем і навіть закріплена в КК УРСР 1927 року у вигляді складеного делікту[123]. Так, в ч. 3 ст. 70 КК УРСР 1927 року йшлося про хуліганство, поєднане з вбивством, зґвалтуванням, тяжкими тілесними ушкодженнями або підпалом. Аналізуючи ст. 70 КК УРСР 1927 р., Е.Я. Немировський писав, що «вона має на увазі таки випадки перелічених в ній злочинів, в яких вони не переслідують якоїсь мети, звичайно пов’язаної з вбивством, тілесними ушкодженнями, підпалом, наприклад, помсти, збагачення, і не викликаються такими спонуканнями, як задоволення почуття гніву, роздратування. За нею караними є випадки, в яких центр тяжіння міститься в перейшовшому всілякі межі бешкетуванні. в такому розгулі свавілля, що ці злочини вчиняються заради них самих, для забави»[124]. Зазначений складений злочин було виключено з КК УРСР 1960 р. Дане рішення законодавця можна визнати правильним, адже недоліки цієї конструкції очевидні. По‑перше, в однім ряду опинилися діяння, які є різними за характером і ступенем суспільної небезпеки, наприклад, вбивство і підпал (знищення майна). По‑друге, сумнівно, щоб всі злочини, вказані в ст. 70 КК УРСР, однаково часто вчинялися при порушенні громадського порядку. Випадки посягання на особу, її життя чи здоров’я при хуліганстві видаються більш типовими, ніж, скажімо, зґвалтування чи підпал. Отже, відсутність в чинному КК даного складеного злочину, на перший погляд, є цілком виправданою і теоретично обґрунтованою. Водночас це питання має і іншу сторону. Так, у КК України передбачена відповідальність за вбивство із хуліганських мотивів (п. 7 ч. 2 ст. 115 КК), стосовно якого у постанові Пленуму Верховного Суду України від 7 лютого 2003 року «Про судову практику у справах про злочини проти життя і здоров’я особи» (п. 11) роз'яснено, що як «умисне вбивство з хуліганських мотивів дії винного кваліфікуються, коли він позбавляє життя іншу особу внаслідок явної неповаги до суспільства, нехтування загальнолюдськими правилами співжиття і нормами моралі, а так само без будь‑якої причини чи з використанням малозначного приводу. Якщо крім вбивства з хуліганських мотивів винний вчинив ще й інші хуліганські дії, що супроводжувалися особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом, вчинене кваліфікується за п. 7 ч 2 ст. 115 і за відповідною частиною ст. 296 КК»[125]. Наведене роз’яснення є, безумовно, вірним щодо реальної сукупності цих злочинів. Водночас не менш типовими є випадки їхньої ідеальної сукупності, коли вбивство вчиняється не до чи після, а в процесі хуліганства. Якщо слідувати наведеним роз’ясненням, то для таких випадків ст. 296 КК не застосовується. Отже, хоча об’єктивно при ідеальній сукупності вчиняються два злочини: вбивство і хуліганство, останнє поглинається п. 7 ч. 2 ст. 115 КК, тобто один лише хуліганський мотив прирівнюється Пленумом до хуліганства, яке при цьому «зникає» і не отримує самостійної юридичної оцінки за такої кваліфікації. Практика, яка склалася щодо кваліфікації умисного тілесного ушкодження, спричиненого при хуліганстві, є також суперечливою. Тут ситуація ускладнюється тим, що в ст. 121 КК взагалі не передбачено спричинення тяжкого тілесного ушкодження із хуліганських мотивів, тому всі подібні випадки кваліфікуються за сукупністю злочинів. Таким чином, практика вимушена інкримінувати хуліганство особам, які фактично його не вчиняли. Характерною є справа П, який перебуваючи у стані сп’яніння, прийшов в клуб, де безпідставно, із хуліганських мотивів причепився до раніше незнайомого Б., викликав останнього у двір «поговорити,» де наніс йому удар ножем в грудну клітину, спричинивши тяжке тілесне ушкодження. Дії Г. були кваліфіковані за ч. 1 ст. 121 і ч. 4 ст. 296 КК. Такою самою є справа по обвинуваченню Е., який на зупинці тролейбуса підійшов до раніше незнайомих йому П. і П, вихопив ножа і із хуліганських мотивів наніс П. удар, спричинивши тяжке тілесне ушкодження[126]. Із вивчених нами 68 справ даної категорії, ст. 121 КК у сукупності з ч. 4 ст. 296 КК зустрічалася 31 раз, причому в 60 % випадків (19 справ) хуліганство, як таке, було відсутнім, а спостерігався лише хуліганський мотив[127]. Так, неправильне встановлення ознак хуліганства і тяжкого тілесного ушкодження і, як наслідок, помилкова кваліфікація вчиненого злочину, призвели до скасування вироку Апеляційного суду Кировоградської області і направлення справи на новий судовий розгляд. Обставини вчиненого наступні. Вироком колегії суддів Судової палати в кримінальних справах апеляційного суду Кіровоградської області від 31 березня 2005 р. засуджено: М. та Ш. за ч. 2 ст. 121 КК та за ч. 2 ст. 296 ч. 2 КК України за те, що вони, перебуваючи у нетверезому стані, зустріли незнайомого їм Ж., який також знаходився у нетверезому стані, і під виглядом отримати цигарку, використовуючи незначний привід, проявляючи явну неповагу до суспільства, громадського порядку і діючих у суспільстві загальноприйнятих правил поведінки і моральності, руками і ногами стали бити потерпілого, наносячи йому удари у різні частини тіла. Всього М. і Ці. нанесли Ж. не менш 20 ударів, умисно спричинивши тяжкі тілесні ушкодження у вигляді закритої черепно‑мозкової травми з субарахноїдальним крововиливом в обох лобних долях, безлічі ран, саден і крововиливів на тілі. Після цього, М. і Ш. зняли з потерпілого туфлі, які по дорозі додому викинули у каналізаційний колодязь. Органами досудового слідства М. і Ш. було пред’явлено обвинувачення в тому, що обидва за попередньою змовою, з хуліганських мотивів вчинили умисне вбивство Ж. В обґрунтування такого висновку органи досудового слідства взяли до уваги той факт, що приводом для вчинення умисного вбивства став якраз хуліганський мотив – малозначний привід, пов'язаний з відмовою потерпілого надати цигарки, а також заподіяння при цьому не менше 20 локальних ударів у різні частини тіла, зокрема в життєвоважливі органи. Ці обставини, як свідчать матеріали справи, знайшли своє підтвердження в судовому засіданні. У касаційному поданні прокурора звернуто увагу суду на ту обставину, що, знімаючи з потерпілого взуття, М. і Ш. розуміли, що повністю виконали всі дії, спрямовані на позбавлення Ж. життя і, отже, сприймали потерпілого вже не як живу людину. Про це свідчать і дані висновку судово‑медичної експертизи, згідно з якими потерпілий після спричинення тілесних ушкоджень міг жити лише десять хвилин. Цим та іншим обставинам, які у сукупності свідчать про суб'єктивне ставлення Ш. і М. до наслідків своїх дій у вигляді настання смерті потерпілого та про узгодженість їх дій щодо настання смерті Ж., – суд не дав належної оцінки, що призвело до неправильної кваліфікації дій Ш. і М. за ч. 2 ст. 121, ч. 2 ст. 296 КК України. За наведених обставин вирок як незаконний підлягає скасуванню, а справа – направленню на новий судовий розгляд, у процесі якого слід всебічно, повно й об’єктивно дослідити всі обставини справи, дати належну оцінку зібраним у справі доказам і правильно кваліфікувати дії Ш. та М[128]. Наведені приклади свідчать про необхідність вдосконалення обох кримінально‑правових норм. На наш погляд, доцільно обговорити питання про закріплення в ч. 2 ст. 115 КК поряд із вбивством із хуліганських мотивів, також такого складеного виду цього злочину, як «вбивство при хуліганстві» (або в процесі хуліганства); або в ч. 4 ст. 296 КК передбачити новий складений злочин – «хуліганство. поєднане із спричиненням тяжкого тілесного ушкодження». Як варіант вирішення цього питання, можна доповнити ч. 2 ст. 121 КК такою кваліфікуючою ознакою – «тяжке тілесне ушкодження, вчинене із хуліганських мотивів». Вважаємо, що рішення, яке пропонується, є найоптимальнішим, бо за таких умов ч. 2 ст. 121 КК охопить собою ситуації, за яких у вчиненому враховуватиметься хуліганський мотив, а ч. 4 ст. 296 КК буде передбачати вже враховану законом сукупність цих злочинів. Реалізація цих та вищерозглянутих пропозицій, на нашу думку, покращить якість і ефективність кримінального закону, дозволить уникнути вимушеного накладення одного злочину на інший, і, врешті‑решт, сприятиме безпроблемному відмежуванню одиничних складених злочинів від множинності злочинів та правильній їх кваліфікації.
<< | >>
Источник: І. О. Зінченко В. І. Тютюгін. Множинність злочинів: поняття, види, призначення покарання. 2008

Еще по теме non bis in idem:

  1. Военно-монашеские ордена до 1798 года
  2. Роль безналичных расчетов в экономике
  3. На английском языке Общие работы
  4. Индекс цен на потребительские товары и индекс цен производителей
  5. ХИРУРГИЧЕСКОЕ ЛЕЧЕНИЕ ГИПЕРЛИПИДЕМИЙ
  6. ХИРУРГИЧЕСКОЕ ЛЕЧЕНИЕ ГИПЕРЛИПИДЕМИЙ
  7. Особенности и способы риска портфеля при хеджировании опционами
  8. Акции
  9. И. К. Беляевский. Коммерческая деятельность, 2008
  10. Введение
  11. Коммерческая деятельность в бизнесе
  12. Понятие и сущность коммерции и коммерческой деятельности
  13. Продавцы и покупатели на рынке товаров