загрузка...

2.1.1. Загальні положення

Призначення покарання за сукупністю злочинів визначається ст. 70 КК, яка є своєрідним доповненням загальних засад призначення покарання (ст. 65 КК), бо встановлює спеціальні правила (порядок) призначення покарання у тих випадках, коли особа вчинила і обвинувачується судом у скоєнні не одного, а декількох (не менше двох) злочинів, за жоден із яких її ще не було засуджено. Системний аналіз положень ст. 70 КК у їх співвідношенні з приписами статей 32–35 КК свідчить, що покарання за сукупністю злочинів може призначатися судом не тільки за умов, передбачених ст. 33 КК, ану випадках, передбачених ч. 3 ст. 32 КК, тобто за наявності так званої повторності‑сукупності [254], якщо, зрозуміло, за жоден зі злочинів, що її утворюють, особу ще не було засуджено. Який же порядок призначення покарання встановлено законом саме для них ситуацій? Відповідно до ч. 1 ст. 70 КК при сукупності злочинів, ознаки якої окреслені у ст, 33 КК, суд, призначивши покарання (основне і додаткове) за кожний злочин окремо, визначає остаточне покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим або шляхом повного чи часткового складання призначених покарань. Згідно з ч. 2 цієї статті КК при складанні покарань остаточне покарання за сукупністю злочинів визначається в межах, встановлених санкцією статті Особливої частини цього Кодексу, яка передбачає більш суворе покарання. Якщо хоча б один із злочинів є умисним тяжким або особливо тяжким, суд може призначити остаточне покарання за сукупністю злочинів у межах максимального строку, встановленого для даного виду покарання в Загальній частині цього Кодексу. Якщо хоча б за один із вчинених злочинів призначено довічне позбавлення волі, то остаточне покарання за сукупністю злочинів визначається шляхом поглинення будь‑яких менш суворих покарань довічним позбавленням волі. У частині 3 ст. 70 КК зазначається, що до основного покарання, призначеного за сукупністю злочинів, можуть бути приєднані додаткові покарання, призначені судом за злочини, у вчиненні яких особу було визнано винною. Нарешті, ч. 4 цієї норми визначає, що за правилами, передбаченими в частинах першій‑третій цієї статті (ст. 70 КК), призначається покарання, якщо після постановлення вироку в справі було встановлено, що засуджений винен ще й в іншому злочині, вчиненому ним до постановлення попереднього вироку. У цьому випадку в строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю злочинів, зараховується покарання, відбуте повністю або частково за попереднім вироком, за правилами, передбаченими в статті 72 цього Кодексу. Аналіз ст. 70 КК дає підстави вважати, що за сукупністю злочинів покарання призначається у два етапи. На першому з них суд призначає покарання за кожний окремий злочин, що входить до сукупності. Зрозуміло, що не можна призначити остаточне покарання за сукупністю декількох злочинів, тобто певним чином об'єднати його у загальну (сукупну) міру покарання, якщо попередньо воно не було призначене судом за кожний конкретний злочин, який входить до цієї сукупності. Призначаючи покарання окремо за кожен зі злочинів, які складають сукупність, суд має керуватися положеннями статей 50–67 КК, а у разі необхідності – й приписами статей 68, 69, 98‑102, ч. 1 ст. 103 КК. Вирішуючи це питання, слід передусім виходити з того, що положення ст. 70 КК можуть застосовуватися лише тоді, коли кожне зі вчинених особою діянь містить ознаки самостійного складу злочину (простого чи складного, закінченого чи незакінченого, вчиненого одноособово чи у співучасті). Тому в постанові Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 р. (зі змінами від 10 грудня 2004 р.) «Про практику призначення судами кримінального покарання»[255] (п. 20) зазначається, «…що передбачені законом правила призначення покарання за сукупністю злочинів (ст. 70 КК) застосовуються у випадках самостійної кваліфікації вчиненого як за різними статтями, так й за різними частинами однієї статті кримінального закону, якими передбачено відповідальність за окремі склади злочинів і які мають самостійні санкції. За окремими епізодами злочинної діяльності або за окремими пунктами статті (частини статті) КК, які не мають самостійної санкції, покарання не призначається»[256]. Це роз'яснення спирається на визначення сукупності злочинів, яке сформульоване у ч 1 ст. 33 КК і з якого випливає, що не може визнаватися такою, а, отже, і правила ст. 70 КК не повинні застосовуватися у тих ситуаціях, коли окремі діяння особи, хоча і віддалені одне від іншого певним проміжком часу, але не мають самостійного значення, бо є тотожними, об’єднані єдиним злочинним наміром і згідно з ч. 2 ст. 32 КК визнаються лише епізодами єдиного (одного) продовжуваного злочину. Наприклад, за справою М… який працював директором військового племінного заводу, судом було встановлено, що винний, діючи на порушення вимог статуту заводу і законодавства України, яке забороняє перепродаж племінного поголів'я тварин, придбаного за кошти, виділені з Державного бюджету, неналежно виконував свої службові обов’язки. Зокрема, не виконавши програму селекції у тваринництві, він здійснював неодноразову реалізацію племінної худоби на протязі 2003–2004 років, вчинивши загалом вісім епізодів незаконного продажу свиней. Суд кваліфікував ці епізоди злочинної діяльності М. як єдиний злочин, проте при призначенні покарання за кожний з них визначив його окремо і остаточне покарання призначив за сукупністю злочинів. Розглядаючи цю справу за касаційним поданням прокурора, колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України вирок скасувала, а в ухвалі відзначила, що «… суд, кваліфікувавши у мотивувальній частині вироку дії М. як вчинення одного злочину, передбаченого ч. 1 ст. 367 КК України, при призначенні покарання порушив вимоги ст. 70 КК України, застосування якої допускається при вчиненні окремих злочинів, і не врахував роз’яснення, що містяться у п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання», згідно з яким за окремими епізодами злочинної діяльності, які не мають самостійної кваліфікації, покарання не призначається. та у резолютивній частині вироку призначив покарання М. за епізодами злочинної діяльності та за сукупністю злочинів, що є неправильним»[257]. Не може розглядатися як сукупність і така ситуація, коли особа вчиняє злочин за наявності у ньому декількох кваліфікуючих ознак, передбачених різними частинами тієї самої статті КК. Якщо, наприклад, особа вчиняє розбій, який одночасно поєднаний з проникненням у житло (ч. 3 ст. 187 КК) та із заподіянням тяжких тілесних ушкоджень (ч. 4 ст. 187 КК), то сукупність злочинів тут відсутня, а дії винного слід кваліфікувати тільки за ч. 4 ст. 187 КК. Однак, коли одна і та сама особа вчиняє не одне діяння за наявності у ньому декількох кваліфікуючих ознак, а кілька таких діянь в різний час , вони вже мають бути кваліфіковані самостійно (у наведеному прикладі за ч.

3 ст. 187 та ч. 4 ст. 187 КК), бо утворюють собою не тільки повторність, а й сукупність злочинів[258]. Тому і при призначенні покарання тут повинні застосовуватися вже приписи ст. 70 КК. Спираючись на положення ч І ст. 33 КК, слід зазначити, що не застосовуються приписи ст. 70 КК і у випадках, коли особа хоча і вчинила два злочини, але за один із них її було звільнено від кримінальної відповідальності з підстав, передбачених законом. Не визнається сукупністю злочинів і ситуація, передбачена у ч. 4 ст. 70 КК, коли під час засудження за вчинений злочин хоча і виявляється, що ще до постановлення цього вироку особа вчинила інший злочин, але при цьому: а) цей злочин було скоєно нею на території іноземної держави і б) особа була засуджена за нього вироком суду цієї держави[259]. Так. Д. було засуджено за сукупністю злочинів, тому що при постановленні вироку з’ясувалося, що ще до цього Д. вчинив злочин на території Російської Федерації, був засуджений судом цієї держави і після відбуття покарання повернувся в Україну, де знов вчинив злочин. Тому в Україні суд засудив Д. за сукупністю цих злочинів і на підставі ч. 3 ст. 42 КК України 1960 р. (ч. 4 ст. 70 КК України 2001 р.) зарахував у строк покарання, остаточно визначеного за сукупністю злочинів, те покарання, яке Д. відбув за вироком іноземної держави. Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України цілком слушно скасувала цей вирок, а в ухвалі за цією справою зазначила, що «відповідно до Закону від 3 березня 1998 р. № 140/98‑ВР «Про ратифікацію Протоколу до Конвенції про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року» Україна не взяла на себе зобов’язання визнавати та враховувати вироки, винесені судами Договірних Сторін, зокрема при вирішенні питання про встановлення факту вчинення злочину повторно[260]. Отже, при призначенні Д. покарання за злочин, вчинений ним на території України, місцевий суд не повинен був враховувати вирок суду іноземної держави»[261]. Відсутня сукупність злочинів, а, отже, і приписи ст. 70 КК не можуть використовуватися, коли особа хоча і вчиняє декілька злочинних діянь, але всі вони відповідають ознакам повторності. яка сформульована у ч. 1 ст. 32 КК, бо мають тотожний характер і передбачені тією самою статтею (частиною статті) Особливої частини КК. Це правило потрібно враховувати і тоді, коли відповідальність за тотожні злочини передбачена в окремих пунктах статті (частини статті), за умови, що ці пункти не мають самостійної санкції. Наприклад, за справою Я. останнього було засуджено за сукупністю злочинів, відповідальність за які передбачена п. 12 ч. 2 ст. 115, пунктами 9, 13 ч. 2 ст. 115, ч. 1 ст. 122 і ч. 1 ст. 146 КК. Відповідно до ст. 70 КК за кожним окремим пунктом ст. 115 КК і за інші злочини суд призначив покарання, остаточну міру якого визначив у розмірі 15 років позбавлення волі. Розглядаючи цю справу за касаційним подання прокурора, колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України цілком слушно зазначила, що «… суд неправильно кваліфікував злочинні дії Я. окремо за п. 12 ч. 2 ст. 115 і пунктами 9, 13 цієї статті, оскільки відповідно до вимог кримінального закону при вчиненні особою кількох умисних вбивств за обтяжуючих обставин, передбачених різними пунктами ч. 2 ст. 115 КК, дії винного мають бути кваліфіковані за цими пунктами та за п. 13 ч. 2 зазначеної статті з урахуванням повторності»[262]. Наведене рішення колегії суддів за справою Я. повністю відповідає роз’ясненням, які містяться в постанові Пленуму Верховного Суду України від 7 лютого 2003 р., «Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров’я особи» (пункти 17 і 18), де зазначено, що при вчиненні декількох умисних убивств за обтяжуючих обставин, передбачених різними пунктами ч. 2 ст. 115 КК, дії винного кваліфікуються за цими пунктами та за п. 13 ч. 2 зазначеної статті з урахуванням повторності, але покарання за кожним з цих пунктів окремо не призначається [263] (виділено авт. – В.Т. ) Проте слід зазначити, що існують, принаймні, декілька ситуацій, коли навіть у разі вчинення особою тотожних злочинів, передбачених тією самою статтею (частиною статті) КК, вчинене має, все ж таки, визнаватися не тільки повторністю, а й сукупністю злочинів (так звана повторність‑сукупність ) і, отже, тягти за собою застосування правил ст. 70 КК. На одну з цих ситуацій безпосередньо вказує і Пленум Верховного Суду України, коли в постанові від 24 жовтня 2003 р. (п. 20) зазначає, що за правилами ст. 70 КК «…призначається покарання і у разі вчинення особою діянь, частина яких кваліфікується як закінчений злочин, а решта – як готування до злочину чи замах на нього»[264]. Безумовно, тут маються на увазі тотожні злочинні діяння. Тому, якщо особа вчиняє, наприклад, спочатку замах на крадіжку, а потім такий самий, але вже закінчений злочин, то, незважаючи на те, що ці злочини є тотожними і утворюють собою повторність (ч. 1 ст. 32 КК), що позначається па їх кваліфікації (у наведеному прикладі діяння винного кваліфікуються за ст. 15, ч 1 ст. 185 і ч. 2 ст. 185 КК), але вони повинні тягти за собою ще і призначення покарання за правилами ст. 70 КК. Тобто і тут має місце так звана «повторність‑сукупність». Хоча в постанові від 24 жовтня 2003 р. і не наводиться з цього питання ніяких роз'яснень, але як в теорії кримінального права, так і в судовій практиці цілком слушно визнається, що правила ст. 70 КК повинні застосовуватися і у тих ситуаціях, коли особа засуджується за вчинення декількох хоча і тотожних злочинів, але в кожному з них виконувала різні злочинні ролі: в одному була виконавцем, а в інших – підбурювачем, організатором чи пособником[265]. Такий підхід є цілком виправданим, бо вчинення одного злочину одноособово, а іншого у співучасті повинно отримати самостійну кваліфікацію. Нарешті, і у випадках, передбачених ч. 4 ст. 70 КК, коли після постановлення вироку за один зі злочинів виявляється, що особа винна ще в іншому злочині, вчиненому нею до постановлення цього вироку, також може скластися така ситуація, коли сукупність будуть утворювати декілька тотожних злочинів. Оскільки всі ці злочини вчиняються ще до засудження особи хоча б за один із них, то і тут має місце сукупність злочинів, особливість якої полягає лише у тому, що ці злочини розкриті у різний час, в зв’язку з чим за кожний з них постановляється і окремий вирок. Тому і в таких випадках при застосуванні ч. 4 ст. 70 КК суд призначає покарання за сукупністю злочинів, незважаючи на те, що ці злочини можуть бути навіть тотожними між собою[266].
<< | >>
Источник: І. О. Зінченко В. І. Тютюгін. Множинність злочинів: поняття, види, призначення покарання. 2008

Еще по теме 2.1.1. Загальні положення:

  1. 2.2.1. Загальні положення
  2. Загальні положення щодо переходу на казначейське обслуговування місцевих бюджетів
  3. ПОЛОЖЕНИЕ О ЛИЦЕНЗИРОВАНИИ ЛИЗИНГОВОЙ ДЕЯТЕЛЬНОСТИ В РОССИЙСКОЙ ФЕДЕРАЦИИI. ОБЩИЕ ПОЛОЖЕНИЯ
  4. Точно так же не может найти выхода из положения женщина, которая видит смысл своей жизни лишь в семейной жизни и вдруг обнаруживает, что муж ей изменяет. Или мужчина, на­учившийся сдерживать свои чувства, ощущает себя пойманным в ловушку, когда оказывается в положении, выйти из которого можно, лишь открыто выразив свои эмоции.
  5. Общие положения
  6. Исходное положение
  7. Исходное положение
  8. Комментарии к главе 2 Положения ЦБ РФ № 266-П
  9. Комментарии к главе 1 Положения ЦБ РФ № 266-П
  10. II этап: работа с положением тела
  11. Общие положения
  12. ПОЛОЖЕНИЯ ЛИЧНОЙ МИССИИ
  13. 13. Положение свечи (Сарвангасана).