загрузка...

1.3.5. Злочини з похідними наслідками

До одиничних складних злочинів належать також і злочини з похідними наслідками (інакше, злочини, що кваліфікуються за наслідками). Особливістю їх є те, що такі злочини мають два види наслідків: основний (прямий) і додатковий (похідний), які настають послідовно, один за іншим внаслідок вчиненого особою діяння. До таких злочинів належать, наприклад, тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого (ч. 2 ст. 121 КК). незаконне проведення аборту, якщо це спричинило смерть потерпілої (ч. 2 ст. 134 КК); умисне знищення або пошкодження майна, що спричинило загибель людей чи інші тяжкі наслідки (ч. 2 ст. 194 КК) та інші. Злочини, в яких визначаються додаткові (похідні) наслідки, не є новелою сучасного законодавства і здавна відомі кримінальному праву. їх склади передбачались ще в Уложенні про покарання кримінальні та виправні 1845 року (наприклад, «необережне вбивство, як результат умисних понівечень або поранень» (ст. 1484); «необережне позбавлення життя, як результат умисного спричинення психічної або фізичної хвороби» (ст. 1488). Особливістю цих законодавчих конструкцій було те, що похідні наслідки передували основним наслідкам і виносилися, так би мовити, на передній план. Поступово, з розвитком законодавства, спочатку в Уголовному уложенні 1903 року, а потім і в радянських кримінальних кодексах, акценти у визначенні суспільно небезпечних наслідків змінилися, і вони стали визначатися законодавцем в послідовному (хронологічному порядку): спочатку основний наслідок, потім похідний від нього. В науці кримінального права на особливості цих злочинів першим звернув увагу А.Ф. Кисгяковський, який, досліджуючи випадки сполучення в одному діянні умислу і необережності, зазначав, що все, що в діянні є умисного, ставиться за провину умисну; все, що є необережного – у провину необережну[129]. Однак серйозне наукове обґрунтування юридичної природи злочинів з похідними наслідками здійснив А.А. Піонтковськнй, який вказував, що низка складів злочинів описана в законі таким чином, що до ознак об'єктивної сторони складу віднесені безпосередньо і певні якості дії (бездіяльності), і спричинений нею злочинний наслідок. У зв’язку з цим. розглядаючи їхню суб’єктивну сторону, необхідно розрізняти психічне ставлення особи до вчинених дій (бездіяльності) і психічне ставлення до злочинних наслідків, що настали. В таких складах ми зустрічаємося із випадками так званої «змішаної вини»[130]. Точка зору А.А. Піонтковського була сприйнята більшістю науковців, на підставі чого в кримінальному праві злочини, що кваліфікуються за наслідками, стали виділяти в окремий вид одиничних складних злочинів. Наприклад, Б.М. Леонтьев, І.М. Тяжкова, А.М. Наумов вказували, що до складних одиничних злочинів належать злочини, ускладнені наявністю додаткових тяжких наслідків, що передбачає одночасно і наявність двох форм вини[131]. З.А. Незнамова називала такі діяння злочинами з декількома наслідками[132], а Є. В. Шевченко щодо них навіть ввів в науковий оборот новий термін – «злочини з похідними наслідками». На думку цього автора, у всіх деліктах даного виду мають місце два наслідки, «які настають послідовно, один за іншим, як результат вчинення особою суспільно небезпечного діяння. Наявність проміжного наслідку в цих злочинах – головна ознака, що відокремлює їх від інших, передбачених в КК злочинів, які також мають в об'єктивній стороні складу злочину певні наслідки. Якщо немає проміжного наслідку – не буде і злочину, кваліфікованого за наслідками»[133]. Можна погодитися із таким поглядом на юридичну природу злочинів, що розглядаються, однак наступні висновки Є. В. Шевченка викликають заперечення. Так, на підставі визначення ознак злочинів з похідним наслідками, автор стверджує, що частина з них є складеними злочинами, тобто «в них кваліфікуюче похідне діяння, що утворює другий злочин, якби випливає із проміжного наслідку, що настав раніше, причому настав, виходячи з одного й того самого діяння особи. Прикладами таких складених злочинів є: умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого (ч. 2 ст. 121 КК); проведення аборту особою, що не має спеціальної медичної освіти, якщо воно спричинило тривалий розлад здоров’я, безплідність або смерть потерпілої (ч. 2 ст. 134 КК) тощо»[134]. Думка про те, що злочини з похідними наслідками є видом складених злочинів, в літературі не нова. На цьому наполягали В.П. Малков. А.Д. Горбуза, ЮЛ. Ляпунов та інші вчені. Характеризуючи тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, Ю.Л. Ляпунов вказував, що воно «складається із умисного тяжкого тілесного ушкодження і необережного вбивства, і у сполученні вони складають якісно новий єдиний злочин, що має підвищений ступінь суспільної небезпеки»[135]. А.О. Пінзєв також писав, що конструюючи складені делікти законодавець не завжди чітко називає злочини при об’єднанні їх в один склад. «Найчастіше закон використовує таку термінологію, як «людські жертви», «загибель людей», «смерть потерпілого», «нещасні випадки з людьми», «тривалий розлад здоров’я», «тяжкі наслідки» тощо. Однак, загально відомо, що під людськими жертвами, загибеллю людей і смертю потерпілого тут мається на увазі вбивство з необережності (ст. 119 КК), під тривалим розладом здоров’я – необережне тяжке або середньої тяжкості тілесне ушкодження (ст. 128 КК), а під тяжкими та особливо тяжкими наслідками розуміється як вбивство або спричинення тілесних ушкоджень з необережності, так і необережне знищення чи пошкодження майна (ст. 196 КК)». Прикладом такого складеного злочину, на думку А.О.

Пінаєва, є умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого (ч. 2 ст. 121 КК), де законодавець об’єднав умисне тяжке тілесне ушкодження з необережним вбивством в один загальний склад, застосувавши модель ідеальної сукупності злочинів, передбачених ч. 2 ст. 121 і ст. 119 КК[136]. Подібні погляди можна зустріти і в наукових працях М.Г. Угрехелідзе. Хоча цей автор не розглядав злочини, що кваліфікуються за наслідками, як складені злочини, але так само стверджував що «будь‑який делікт, кваліфікований за наслідками є складною конструкцією, яка складається із двох повноцінних і самостійних складів. Так, умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть, передбачає умисне тяжке тілесне ушкодження плюс необережне вбивство…як перший, так і другий злочин в цю конструкцію увійшли в первозданному онтологічному вигляді без будь‑яких змін»[137]. А. Д. Горбуза пише, що складений злочин представляє собою єдність двох відносно самостійних злочинних діянь основного (умисного) і додаткового (необережного), тобто фактично ототожнює складені злочини і злочини, що кваліфікуються за наслідками[138]. Вважаємо, що всі вищенаведені приклади суперечать не тільки ознакам складених деліктів, які нами розглядалися в попередньому параграфі, а й загальному поняттю злочину в кримінальному праві. Згідно з ч. 1 ст. 11 КК України злочином визнається передбачене цим кодексом суспільно небезпечне винне діяння (дія чи бездіяльність), вчинене суб’єктом злочину. Таким чином, злочин – це протиправне діяння. Кримінальна протиправність як формальна ознака злочину означає передбаченість його в кримінальному законі, а саме, що дія чи бездіяльність особи містять ознаки окремого складу злочину, описаного в конкретній статті Особливої частини КК, де вичерпним чином передбачені всі суспільно небезпечні діяння, які визнаються в даний час злочинами. Отже, акцентуючи увагу на тому, що складений злочин є законодавчим об’єднанням в одному складі декількох самостійних злочинних діянь, ми тим самим не просто зможемо знайти в законі юридичні склади цих діянь, а й в самому складеному злочині звичайно зможемо виділити (виокремити), часто навіть «прочитати» ті злочини, з яких він складається: вбивство, поєднане із зґвалтуванням; розбій, поєднаний із спричиненням тяжкого тілесного ушкодження, заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем тощо. Виходячи з наведеного, зазначені точки зору щодо юридичної природи злочинів з похідними наслідками, на нашу думку, є не зовсім коректними. Такі делікти не можуть відноситись до складених злочинів, тому що не мають необхідних для них ознак і не складаються із декількох окремих діянь. В них законодавець об’єднує діяння і наслідки, що настали в результаті цього діяння Аргументи щодо того, що «наслідки, вказані в конкретних статтях КК (наприклад, спричинення тяжкої шкоди, загибель потерпілого тощо) утворюють окремий злочин»[139] не витримують критики, бо наслідки самі по собі не можуть утворювати окремого злочину. Вони завжди є суспільно небезпечним результатом, істотною (матеріальною чи нематеріальною) шкодою, яку шляхом злочинного діяння (дії чи бездіяльності) спричиняє винний об’єкту посягання – охоронюваним кримінальним законом суспільним відносинам та їх учасникам. Таким чином, злочин з похідними наслідками є окремим видом одиничного злочину, який має складну законодавчу конструкцію. Зі складеним злочином його об’єднує те, що він також виникає тільки «на підставі особливої вказівки закону та існує лише настільки, наскільки він визнаний законом». Однак, це є особливі випадки, які на думку М.Д. Сергієвського, повніші мати місце тоді, коли переслідування за найбільш тяжкі злочинні діяння не може бути порушене за формальними підставами, а також тоді, коли обвинувачення в більшому зі злочинних діянь є недоведеним на суді. Говорячи так, автор підкреслював думку, що подібні конструкції створені законом для полегшення діяльності судових органів[140]. Вважаємо, що законодавець, закріплюючи в законі склад злочину з похідними наслідками, враховує передусім його підвищену суспільну небезпечність, значну «руйнівну» силу прямого (першого) наслідку, який об’єктивно спроможний викликати похідні від нього шкідливі зміни. Типовість усталених сполучень діяння і декількох його наслідків, які мають вірогідність наставати один за іншим, їх підвищену суспільну небезпечність – все це законодавець повинен врахувати і відобразити. А це можливо лише за умови, якщо особливості породження одного наслідку іншим будуть адекватно закріплені у відповідній кримінально‑правовій забороні. Саме тому, використовуючи наявні можливості законодавчої техніки, законодавець і зводить в єдине ціле діяння і його можливі наслідки, отримуючи таким чином якісно нову законодавчу конструкцію – злочин з похідними наслідками, з притаманними лише йому ознаками і особливостями. Таким чином, як і у випадку зі складеними злочинами, у злочинах з похідними наслідками закон лише відображає реально існуючу дійсність, сутність і характер складної форми злочинної поведінки. Отже, на нашу думку, злочин з похідними наслідками за своєю соціальною сутністю є особливою формою злочинної поведінки, яка характеризується підвищеним ступенем суспільної небезпеки через спроможність викликати декілька наслідків, які породжують один одного, настають послідовно і спричиняють шкоду декільком суспільним відносинам. Розглянемо ознаки злочинів з похідними наслідками.
<< | >>
Источник: І. О. Зінченко В. І. Тютюгін. Множинність злочинів: поняття, види, призначення покарання. 2008

Еще по теме 1.3.5. Злочини з похідними наслідками:

  1. 1.3.3. Продовжувані злочини
  2. 1.3.2. Триваючі злочини
  3. 1.6. Кримінально‑правові наслідки повторності, сукупності та рецидиву злочинів
  4. 1.3.4. Складені злочини
  5. 1.3.1. Прості та складні одиничні злочини
  6. 1.2. Поняття одиничного злочину як структурного елементу множинності
  7. 2.1.2. Порядок і межі призначення покарання за сукупністю злочинів Призначення покарання за окремі злочини, то утворюють сукупність
  8. Суб'єктивна ознака
  9. Об’єктивні ознаки
  10. causa causae est causa causati
  11. Марк Ігорович Бажанов
  12. Суб'єктивна ознака