1.3.3. Продовжувані злочини

Поняття продовжуваного злочину було запозичено із Європи російським дореволюційним кримінальним правом і широко використовувалось теорією і судовою практикою. В Уложенні 1845 р. продовжувані злочини називались «поновлюваною злочинною діяльністю», а Урядовий Сенат в 1892 році, зостановлюючи рішення з конкретної справи, дав трактовку цього поняття, як такого діяння підсудного, «що є результатом одного й того ж наміру, спрямоване до одної мети, що досягається одним і тим же способом, і складає один продовжуваний злочин»[68]. Приблизно таке визначення містила і наука кримінального права тих часів. Зокрема, М.С. Таганцев зазначав, що «для поняття продовжуваного злочину необхідно, щоб всі діяння підсудного були втіленням одного й того ж злочинного наміру, а єдність різних об’єктивних умов: об'єкта, часу, місця та способу дії, може слугувати тільки доказом єдності наміру»[69]. В той же час, в науці існували і протилежні думки, автори яких заперечували саме існування продовжуваного злочину, вважаючи його видом сукупності. Так, О.Ф. Кістяковський писав, що до видів сукупності злочинів належать: а) ідеальна; б) реальна; і в) продовжуваний злочин[70]. А.А. Піонтковськнй (батько) займав проміжну позицію, говорячи, що в одних випадках продовжуваний злочин є видом складного одиничного злочину, а в інших – різновидом сукупності злочинів[71]. В радянському кримінальному праві поняття продовжуваного злочину було закріплено вже в згадуваній тут постанові Пленуму Верховного Суду СРСР від 14 березня 1929 р «Про умови застосування давності і амністії до триваючих і продовжуваних злочинів». Однак лише з середини 40‑х років минулого століття спостерігається посилення цікавості до дослідження вказаного питання наукою кримінального права. На думку А.М. Рішелюка, цю тенденцію можна пояснити низкою причин: з одного боку, це закріплення в нормах кримінального закону кваліфікуючих ознак (повторності, неодноразовості), яких майже не існувало в законодавстві 20‑30‑х років, а з іншого боку – все більш широким застосуванням таких кваліфікуючих ознак, як великий і особливо великий розмір розкрадань[72]. Як бачимо, поняття продовжуваного злочину виявилося тим засобом, за допомогою якого можна було вирішити проблеми співвідношення і розмежування вищезазначених кваліфікуючих ознак, дати більш точну кваліфікацію вчиненого, призначити покарання, що є адекватним суспільній небезпечності злочину. В той же час в науці кримінального права не має одностайності при визначенні змісту цього поняття та його ознак. Так, О.М. Яковлев, Г.А. Кригер вказували, що за своєю сутністю продовжуваний злочин нічим не відрізняється від злочинів, що визнаються повторними, і якщо повторність за законом не є кваліфікуючою ознакою злочину, то наявним є продовжуваний злочин[73]. Вважаємо, що в наведеній точці зору очевидним є змішування двох різнорівневих понять: множинності злочинів і одиничного злочину як її структурного елементу. Однак більшість криміналістів продовжуваний злочин вважають видом одиничного злочину і чітко відокремлюють його від повторності та інших видів множинності. Судова практика також широко використовує поняття продовжуваного злочину.

Наприклад, Пленум Верховного Суду України в постанові № 12 від 25 грудня 1992 р. «Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності» (п. 23) роз'яснив, що «неодноразове вилучення майна (чи заволодіння ним) у одного й того самого потерпілого, якщо воно складалося із ряду тотожних дій, охоплювалося з самого початку єдиним умислом на заволодіння конкретним майном і вчинене одним способом, належить розглядати як один продовжуваний злочин»[74]. В інших постановах Пленуму Верховного Суду України поняття продовжуваного злочину в тексті не вживається, але із змісту роз’яснень зрозуміло, що йдеться саме про нього. Зокрема, в постанові № 4 від 27 березня 1992 р. «Про судову практику у справах про зґвалтування та інші статеві злочини» (п. 11) зазначається, «якщо винний без значної перерви в часі, діючи з єдиним умислом, вчинив два або більше статеві акти з однією і тією ж потерпілою, то його дії не можуть розглядатися як зґвалтування, вчинене повторно», тобто наголошується, що в цих випадках мова йде про одиничний продовжуваний злочин. Про наявність продовжуваного злочину йдеться і в постанові Пленуму Верховного Суду України № 5 від 26 квітня 2002 р. «Про судову практику у справах про хабарництво», в п. 14 якої зазначено: «Якщо умисел службової особи при одержанні декількох хабарів був спрямований на збагачення у великих чи особливо великих розмірах (наприклад, у випадках систематичного одержання хабарів на підставі так званих такс або поборів, данини, тощо), то її дії треба розцінювати як один злочин і залежно від фактично одержаного кваліфікувати за відповідною частиною статті 368 КК»[75]. Таким чином, ні в кого не викликає сумнівів, що поняття продовжуваного злочину є виправданим не лише з теоретичної, а й з практичної точки зору. Головним соціальним фактором, який обумовлює існування продовжуваного злочину є особливості злочинної поведінки особи, «можливість людини вчиняти аналогічні умисні злочинні діяння, об’єднані єдністю мотивації, загальною метою і тісним внутрішнім зв’язком»[76]. Отже, підставою для виділення продовжуваних злочинів, так само як і триваючих, є механізм злочинної діяльності, психологічний зміст злочинів, а не конструктивні особливості їхніх складів. З огляду на викладене, навряд чи можна погодитися із думкою, що існування продовжуваних злочинів обумовлюється їхньою законодавчою конструкцією. На це вказують, зокрема, А.А. Піонтковський, В.Ф. Дьомін та деякі інші автори, які вважають, що об’єднання окремих злочинних діянь в єдиний продовжуваний злочин може відбуватися виходячи із безпосередньої вказівки про те в кримінальному законі[77]. Зазначимо на це, що в чинному КК України наразі немає жодного злочину, який би міг вчинятися лише як продовжуване діяння. Отже, на нашу думку, продовжуваний злочин – це не формальна законодавча конструкція, а реально існуюче соціальне явище. Відбутися йому чи ні – залежить від того, в якій спосіб (одним актом чи декількома тотожними діями) особа вирішила вчинити суспільно небезпечне діяння, передбачене в КК Розглянемо об'єктиві і суб'єктивні ознаки продовжуваного злочину.
<< | >>
Источник: І. О. Зінченко В. І. Тютюгін. Множинність злочинів: поняття, види, призначення покарання. 2008

Еще по теме 1.3.3. Продовжувані злочини:

  1. 1.3.2. Триваючі злочини
  2. 1.3.4. Складені злочини
  3. 1.3.5. Злочини з похідними наслідками
  4. 1.3.1. Прості та складні одиничні злочини
  5. 1.2. Поняття одиничного злочину як структурного елементу множинності
  6. 2.1.2. Порядок і межі призначення покарання за сукупністю злочинів Призначення покарання за окремі злочини, то утворюють сукупність
  7. Кількісна ознака множинності
  8. 1.4.3. Рецидив злочинів
  9. Об'єктивні ознаки.
  10. Якісні ознаки
  11. Якісні ознаки
  12. Суб'єктивна ознака
  13. Об’єктивні ознаки
  14. recidivus
  15. Якісні ознаки множинності
  16. Суб'єктивна ознака
  17. Бажанова Марка Ігоровича
  18. Якісні ознаки